iBilingua

Я довго не могла в це повірити…

Живу я в центрі села і все про всіх знаю. Все життя важко працюю. Будую хату з чоловіком, всі сили в неї вклала.

Загалом, діла нема мені до інших, окрім наших сусідів. Ну не можу я спокійно дивитися на їхню сім’ю.

Поруч зі мною живе сусідонька, Галька, соціальним працівником працює, а так то, палець об палець не лупне. На городі, як би не їх мама, то бур’яни б були вище хати.

Чоловік її теж не сказати, що дуже хороший. Щось там вроді і робить, а за все життя і на погану свиню не нажився.

Не знаю, як вони так можуть жити? Всі в селі думають, що вони такі хороші, хоч у рамку вправ.

А я знаю, а я знаю, що щось з ними не те…

Хоч і ходять, щонеділі до церкви, чую я, що якісь вони фальшиві.

Жили б собі та й жили, знала я, що вона за людьми похилого віку доглядає. А як дізналася, що сталося недавно, чуть не обомліла.

Пішла я до матері цієї моєї сусідки, попросити продати яйця. Оскільки вона тримає курей, а тоді була неділя і магазини вже закриті.

Ось ми і сіли поговорили, добра вона душа, в пів ціни яйця віддала.

Говорили ми говорили, аж тут вона сказала, що її Галечці, якась бабця з іншого села, переписала дім.

Бо бачте ніби то ніхто з родичів не хоче жити в тому селі, і хатою займатися теж не хоче, бо навіть якщо продати її колись, то стільки грошей треба вкласти в ту хату, та і ще не знати, чи в тому занедбаному селі хтось захоче купити.

Того та бабця, за якою її Галя дивилася декілька років, вирішила переписати хату на неї. Та сказала вже, що можна по трішки перебиратися з чоловіком, бо і більше часу зможе провести з нею та і хату до передачі зможе підлатати.

Ба більше того, мати сусідки сказала, що вже і потрібні документи готові. Але попросили нікому не казати, бо злі язики можуть різного поробити. А мені вона сказала, по старій дружбі.

Я погодилася, і швиденько пішла, бо ледве стримувалася він гніву. Як так? Де справедливість?

Читайте також: Свекруха заздалегідь знала, що дочка з міста приїде на вихідні. Підготувала дві гуски, повідрізала філейні частини, “кості” втушила нам на неділю, ну а філе закинула в морозилку, щоб коли Мар’яна поїде – в торбу спакувати, бо як вона любить казати: “Там все купляти дорого треба, а ми маємо своє, ще й без хімії”. Мене від її слів теліпає. То я, невістка, маю в тому селі нагаруватися, щоб та пані приїхала і все готове собі набрала?

Я все життя працювала, здоров’я не жаліла. А чоловік мій стільки сил витратив, щоб цю хату поставити. А вони, лежали на печі пів життя, і палець об палець не лупнули, щоб на ту хату заробити.

Дивіться на них, бач які розумні, я теж можу якусь бабцю поглядіти, щоб вона мені хату переписала. І навіть той, хто без “царя в голові” таку роботу зробить.

І як це так, що хтось все життя робить, сили кладе, а хтось “бац” і має. Ну не можу я це зрозуміти.

Людоньки, де ж то справедливість на тому світі?

Автор – Настя Г.

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua