Після дня народження Єви ми з Іриною гуляли по торговому центрі, і вона розповіла, що виявляється, наша спільна подруга, Уляна, на мене дуже сильно ображена. Я ще коли вона мене запросила на свято доньки, здивувалася, до якого берега, у мене дітей немає, але купила подарунок, і уповажила іменинницю. Тепер з Уляною ми не друзі. Дуже шкода, що люди думають лише про себе.
Коли я перший рік працювала вихователем, я подружилася з двома матусями зі своєї групи.
Ми були одного віку, поруч жили, мали багато спільних інтересів. В Уляни дочка Єва, а у Ірини – синок Тимофій, ходили в мою групу. Своїх дітей у мене тоді не було.
Перш за все, ми ходили разом додому, я з роботи, а вони з дитиною з садка. Потім зустрічалися у дворі. Потім стали ходити один до одного в гості.
Уляна була самотньою мамою і іноді просила мене посидіти з Євою в вихідний, поки вона збігає по своїх справах.
Ірина була завзята тусовщиця, вона залишала сина з татом і ходила зі мною гуляти по вечірньому місту, в кіно і по магазинах.
Одного разу мама Уляна запросила мене і Ірину з сином на день народження до Єви. У цьому було вже щось зовсім дружнє, як мені здавалося. Я здивувалася запрошенню, але погодилася. Ми купили подарунки і прийшли.
Все пройшло, як завжди на домашньому дитячому святі без аніматора. Купа друзів і родичів, всі з маленькими дітьми, які потребують уваги і не дають дорослим посидіти за столом.
Тим більше, гостям було від 1-го до 3-х років і розважити себе самі вони не могли, та й один з одним ладнали не дуже добре.
Матусі, по черзі з татами і бабусями, щось перекушували, і знову мчали розважати або рознімати своїх діток. Краще за всіх відпочила я.
Навіть не відчула себе як на роботі. Весь вечір спілкувалася з бабусею Єви.
Однак, на наступний день, під час чергової прогулянки по магазинах Ірина сказала:
-А ти знаєш, що Уляна ображена на тебе? Вона розраховувала, що ти будеш дітей розважати, для цього і кликала на день народження.
Виявляється, Уляна думала, що це само собою зрозуміло, що вихователь автоматично продовжує бути ним всюди, навіть в неробочий час.
Вона справді розраховувала, що я буду безкоштовним аніматором на святі. Вона думала, що для мене це суцільне задоволення, і я всюди, де бачу дітей починаю з ними грати і займатися.
Я, звичайно, люблю дітей і мені подобається чогось їх вчити. Інакше б я не стала педагогом. Але там, на святі, мені навіть в голову не прийшло розважати чужих дітей.
З Уляною ми більше не спілкуємося.
А що б ви робили на моєму місці?
Цікава ваша думка!
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
