Після кожного “кривого” слова Катерина замикалася в собі. – Як мені жити далі?, – говорила вона з заплаканими очима подрузі. – Я не знала як втішити її, але робила все можливе. Після її переїзду в Голландію минуло близько року. У Катерини з’явилася сторінка у фейсбуці, а згодом біля дівчини на світлинах став з’являтися темноволосий мужчина, який дивився на Катю, як на богиню.
***
Всі говорили, що Катерина – не гарна.
Я зараз розумію, що люди дуже раді були це говорити, причому не тільки між собою, але і їй в очі. Причин було багато. Ну, по-перше, людина, яка може сказати іншій, що та, інша, негарна, сама собі починає здаватися більш привабливою. По-друге, дуже приємно зробити боляче ближньому своєму, тим більше навіть перед совістю своєю можна виправдатися – сказав виключно правду!
Катя насправді була… некрасивою.
Невисока, кремезна, з короткою шиєю і короткими ногами. Чола і брів забагато, а очей – мало. З зубами, знову ж таки, трапилася бiда.
– Коли я з’явилася на світ, моя бабуся сказала що я – мабуть з якимось синдромом, – розповідала Катерина. – Ніби, відразу видно, здорова дитина не може бути такою не гарною.
Бабусю цю Катерину ніколи в житті не бачила, донести думку постарався батько,як раз перед розлученням з матір’ю. Що йому зробила тоді дванадцятирічна дівчинка – хто його знає?
Немов в нагороду за те, що не попрацювала над зовнішністю, природа віддала Каті розумом. Вона багато читала (на ґрунті чого з нею і зійшлися), миттєво засвоювала весь шкільний матеріал (особливо легко їй давалися точні науки), та й взагалі… радувала маму. І навіть вчителів. Хоча наша географічка ніколи не пропускала нагоди нагадати учениці – незважаючи на всі успіхи, шо вона страшна.
– Ну так, що тобі ще робити, вчитися та вчитися, – могла сказати вчителька, виводячи в журналі заслужену п’ятірку. – Життя все одно не влаштуєш!
Клас послужливо сміявся, сама ж Катя стискала зуби, хоча все ще було попереду. На другому курсі “політеху” вона вирішила влаштуватися влітку підробити, і в комп’ютерному салоні чи менеджер, чи то власник, цинічно процідив крізь зуби:
– Не візьму. Глянь на себе!
Можливо, у нього настрою не було, а можливо, дружина кинула. Яка різниця? Він отримав свою порцію задоволення, на частки секунди відчув себе не таким обділеним життям, щастям, людяністю.
А Катя потім ревіла і питала:
– Як жити, якщо ти насправді, така?
Ми розводили руками. Намагалися їй говорити, що вона дуже навіть симпатична, але… без толку, адже відповідь знали і ми і вона. Не жити, а виживати, тому що сьогодні був цей менеджер або власник, завтра – незадоволена однокурсниця, післязавтра – “веселий” дядько в маршрутці. Кожен, нещасний по своєму і хоче зробити нещасним і ближнього свого.
Рік минув після того, як вона отримала диплом. На роботу влаштовуватись ходила як на каторгу, і кожен раз, отримуючи відмову думала – це все тому, що вона страшна. А потім сталося диво.
Лоча, індус, який навчався в місцевій мед академії, загітував Катерину їхати… до Голландії, а Катя просто хотіла жити без “цього”.
Через декілька місяців після переїзду у неї з’явилася сторінка в “Фейсбуці”. Через рік сторінка обросла фотографіями щасливої усміхненої дівчини, яку на батьківщині називали страшною. У якийсь момент самотні фотографії змінилися знімками з симпатичним темноволосим хлопцем, вихідцем з Італії.
– Я почала жити, а не виживати, – похвалилася в месенджер вона.
А я згадала, як ця усміхнена жінка плакала в юності і питала:
– Як жити, якщо ти насправді, така?
Секрет виявився простий: треба жити серед людей, які щасливі і не хочуть тебе принизити, щоб відчути себе краще. Шкода тільки, що у нас поки таких мало…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
