Я завжди була проти майбутньої дружини свого сина. З першої зустрічі з нею я зрозуміла, що Марина до заміжжя не підготовлена, у неї зовсім відсутнє почуття відповідальності, а вже господиня вона взагалі ніяка.
Познайомився Володя з нею в інтернеті. Вона від нього на рік старша (їй тоді було 23). Марина з неблагополучної сім’ї, сама закінчила якийсь коледж щось там по дизайну інтер’єру, а фактично професія маляр. Хоча вона і не працювала за цією професією, а десь підробляла то продавцем, то на роздачі рекламних листівок.
Тільки от не подумайте, що я так до неї упереджено ставлюся через її професії і батьків. Якби я бачила в ній якийсь потенціал майбутньої господині, то все було б нормально, але навіть при першому знайомстві з нею стало все зрозуміло. Вона прийшла знайомитися з батьками: волосся брудне, хвостик, лак на нігтях облуплений. Сиділа за столом мовчки, тільки кивала у відповідь.
І взагалі, вела себе так, ніби вона в іншому місці знаходиться, нас тут не існує. Попила чай і відразу пересіла на диван в залі. Закинула ноги під себе, витягла телефон і стала там щось дивитися, покусуючи нігті.
Гаразд! Я спочатку подумала, що вона соромиться. Вирішила її залучити до спілкування, запропонувала разом прибрати зі столу, помити посуд. Вона сказала: “Зараз” і так і не відірвалася від мобільника. Володя підійшов до мене і шипить: “Ти що! Вона вперше в гостях, а ти відразу посуд мити!”. Таку турботу сина я зрозуміла трохи пізніше, дівчина виявилася вагітною, і вони вже подали заяву до РАЦСу.
Весілля вони вирішили не справляти, просто посидіти ввечері з друзями в кафе. Вирішили до пологів пожити у нас, а потім орендувати квартиру. Я була здивована, але Марина потроху стала відриватися від свого телефону і допомагати мені. Але все така ж мовчун – допоможе і в свою кімнату до телефону.
До речі, я помітила в ній талант смачно готувати і навіть полегшено зітхнула. Перед самими пологами ми молодим орендували квартиру поряд з нами і облаштували її. Все як годиться, зустріли з пологового будинку, привезли невістку з онуком, злегка відсвяткували. Володя на честь народження дитини подарував дружині планшет! Якийсь дорогущий. Син сказав, що на ньому буде зручно дізнаватися все про виховання малюка.
Йдучи, ми їм сказали, що нав’язуватися не будемо, а прийдемо, коли їм наша допомога потрібна буде. Але вони не кликали. Минув тиждень, а мені ж хочеться онука побачити. Я прийшла без дзвінка, мовляв, в магазині підгузники по знижці купила, і деякі продукти. Марина мені відкрила, тримаючи в руках не дитину, а телефон! А малюк голосно плакав в кімнаті.
В квартирі – кошмар! Скрізь бруд, все валяється, гора посуду, купа брудної білизни, хоч машинка є. Сумки нема куди поставити, все скрізь завалено. Поруч з ліжечком дитини стояв журнальний столик з планшетом на підставці. Невістка відклала телефон і почала щось клацати в планшеті.
Я оглядаю онука, а він весь мокрий і кричить. Помила його, переодягнула в сухе, все одно кричить. Питаю: “Чи давно годувала?”. “Годину тому” – каже. “А чому тоді дитина кричить?”. “Не знаю, зараз в інтернеті подивлюся, при патронажній медсестрі так не кричав”. І знову в планшет. Я взяла дитину на ручки і стала заколисувати. Сама заглянула в планшет, а там якась гра. Нічого вона там не дивиться. Дитина заснула, я пішла.
Йшла по вулиці, зателефонувала Володі на роботу, кажу: “Що за безлад в квартирі, навчи свою дружину прибирати і за дитиною дивитися, а то господарі виженуть. А у себе я цей безлад не дозволю розводити”. Він такий: “Що ти наговорюєш, не знаю як зараз, але вечорами чисто. Нічого без дзвінка приходити!”. Гаразд, думаю, зайду якось увечері. Без дзвінка. І все ж для свого візиту я вибрала неділю.
Спочатку зателефонувала, сказала, що як-небудь зайду і відразу до них. Все те ж саме, тільки по цьому хламі ходить син з онуком на руках. І що найцікавіше – Марина, як королева, лежить в ліжку, ноги зігнуті, планшет на колінах – грає! Відірватися не може від гри. А вже час обіду.
Я взялася за ганчірку і швабру, мовчки все вигребла, невістка навіть не поворухнулася. Я пішла. Зателефонувала через два дні, сказала що прийду. А там нічого не змінилося, за два дні все знову в грязі, дитина спить, а вона, не соромлячись відразу до планшету, як тільки двері мені відкрила. Усе! Я не знаю, як з ними вже боротися. Хоч у відповідну службу звертайся. Та не можу ж – ворогом буду. Але ж планшет у Марини не відібрати, він важливіший за дитину…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – newsmarket
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
