Все почалося 14 років тому. Василина нарешті зустріла хлопця своєї мрії, після чого вони з’їхалися і жили разом. Мама Василини жила у власному будинку в селищі недалеко від міста, а молода пара змушена була орендувати квартиру. Через деякий час їх спокійне і розмірене життя сколихнула новина – Василина носить під серцем дитя.
Василь цілком позитивно прийняв цю новину, від нього навіть прозвучала пропозиція розписатися. Але ось мама чоловіка порадила молодим людям не поспішати.
Справа в тому, що після новини про весілля Іванна Петрівна в терміновому порядку вирішила приватизувати свою квартиру. До слова, вона перебувала недалеко від тієї, яку орендували Василь та Василина. Як говорила майбутня бабуся сусідкам:
“Треба діяти швидко”.
Також від неї прозвучала пропозиція, щоб чоловік і діти відмовилися від своїх прав на квартиру і вона стала одноосібною власницею.
У Василя була бабуся і по батьковій лінії. Саме вона, коли сестрі знадобилося житло продала свій будинок в селі, щоб сестра чоловіка – Галина змогла купити собі квартиру. При цьому було заздалегідь обумовлено, що після цього, вона не матиме жодних прав на квадратні метри батьків.
Так що свою частину мали тільки Василь, мама і тато. В процесі переговорів і приватизації також вдалося якимось чином переконати і самого Василя, щоб він відмовився від своєї частки на користь Іванни Петрівни – своєї мами.
Вони зумовили це тим, що нібито в такому випадку вони будуть менше платити за податки. І Василь повірив в це, він був упевнений що квартира все одно перейде йому.
Коли новина про це дійшла до Василини, вона була неймовірно здивована. Вона дорікала чоловіка в тому, що він не тільки себе, але і свою дитину залишить без житлоплощі. Але це тільки призвело до сварки. Василь був впевнений, що майбутня мати його малюка просто егоїстка і обізвав її меркантильною і дріб’язковою особистістю.
Після скандалу дівчина на деякий час переїхала до своєї мами в село. Після довгих роздумів вона прийшла до висновку, що весь процес приватизації був лише для того, щоб не дати майбутній дитині ніяких прав на квартиру.
Варто зазначити, що майбутня бабуся відвідувала Василину в пологовому будинку майже кожен день, а після виписки так і зовсім організувала свято. Вона була надмірно щаслива народженню онука. Але про розписку та шлюб мова не йшла.
Після народження всі згубні звички Василя вилізли назовні. Він іноді навіть підіймав руку на матір своєї дитини.
Потім він втратив роботу, грошей в сім’ї не було і тоді дівчина прийняла вольове рішення переїхати до своєї мами. Василь продовжував ходити на обіди до Іванни Петрівни, так як навіть купити собі продукти він був не в змозі.
Чоловік намагався жити разом з дівчиною в селі, але вистачало його від сили на кілька тижнів, після чого він повертався в місто. У чужій сім’ї все йому було не так.
Мама Василини, щоб якось допомогти молодій сім’ї навіть знайшла додаткову роботу. Бабуся продавала в місцевому магазині.
Також, виявилося, що чоловік Іванни Петрівни пішов з життя, і, тепер вони живуть в квартирі удвох, тільки вона і син.
Незважаючи на вік мама Василя навіть знайшла собі нового кавалера, який пізніше переїхав до неї. Це був досить хороший кавалер, на той час – підполковник.
Тоді Іванна Петрівна вирішила взяти сина, таксі і поїхати до Василини. Але ось вона не попередила про візит і вдома нікого не було. На її фразу:
“До вас татко приїхав”.
З хати не вийшов ніхто.
Василь не міг довго знаходиться в селі. Випивку в населений пункт не завозили, та й грошей йому ні мама ні теща не давали. Після тижня в селі він поїхав в місто. Це була остання зустріч Василя зі своїм сином.
Василина навіть не могла зажадати аліменти, так як вважалася матір’ю-одиначкою. Через рік після розставання дівчина дізналася і про відхід на той світ Василя. Хтось із подруг Василині запропонував вже постфактум оформити батьківство, щоб отримувати пенсію за втрату годувальника, дівчина погодилася.
На суді мама і сестра Василя наговорили про Василину такого, що це просто неможливо пояснити. Мовляв ця дитина – це не їх внук і не племінник, просто вони добрі люди і люблять допомагати чужим дітям. Навіть пости в соціальних мережах Василя які він підписував словами:
“Це я зі своїм синочком”.
І ті перекрутили. Мовляв, хіба мало кого він там своїми дітьми визнає. Тест ДНК родичі Василя ні в якому разі не дозволяли.
Після року судів, несподівано на одному із засідань Іванна Петрівна визнала онука.
“Так, Андрійко син Василя, Так, я згодна що це мій онук”.
Після цих слів справу закрили, а Андрійку призначили пенсію по втраті годувальника.
Постає цілком логічне запитання, так навіщо ж потрібен був весь цей фарс? Але відповідь була на самому верху. За цей рік свекруха змогла “подарувати” квартиру своїй доньці Галині.
Якби вони визнали існування рідного онука раніше, тоді син Василини міг би претендувати на спадщину батька. Ціна питання – квартира, яка на думку Іванни Петрівни ніяк не повинна була дістатися Андрійкові.
Але дівчина і не хотіла собі квартиру, вона була невимовно рада тому, що вона хоча б стане отримувати пенсію.
Надалі з бабусею по батьківській лінії вони більше не перетиналися, та вона й сама не дуже то і бажає відновлювати спілкування з рідним онуком.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – mamotoja
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
