Після останньої розмови з батьками чоловіка я весь час прокручую сказане їм. Але я вважаю все ж таки себе правою.
Ми із чоловіком у шлюбі вже 3 роки. Живемо мирно та дружно, у всьому з Марком один одного підтримуємо. Разом заробляємо та разом вирішуємо всі питання, у тому числі фінансові. І все б гаразд, але є одна проблема – немає власного житла. І нас дуже засмучує ця обставина.
Ми навіть дитину завести не можемо собі дозволити. А як ти її заведеш на орендованій квартирі? Тут навіть ремонт не зробиш, адже тебе будь-якої миті можуть попросити на вихід. Ні про який затишок навіть не йдеться. Та й упевненості у завтрашньому дні теж немає, особливо в такий час як зараз.
Справа в тому, що я приїжджа, а мій чоловік завжди жив у нашому місті. Його батьки живуть поруч. Але цікава штука в тому, що свекрухи, крім своєї квартири, мають ще одну, “зайву”. І вони її здають переселенцям, щоб отримувати додатковий прибуток до пенсії, а раніше здавали одним людям, які зараз виїхали з України.
Я про це знала давно і на їхню квартиру не претендувала. Вони купили її за свої гроші, і ми з чоловіком у цю покупку не вкладали. Тому я навіть не думала про те, щоб попроситись туди переїхати жити.
Але я дізналася, що свекри цю другу квартиру надумали віддати молодшій сестрі Марка,вВже і дарчу оформили. Тут я, звісно, не витримала.
У свекрух двоє дітей. І мій чоловік, і його молодша сестра – рівноправні спадкоємці. То чому його сестра просто так отримає у своє розпорядження квартиру, а він має переїжджати з однієї орендованої халупи на іншу чи все життя виплачувати кредит?
Чоловік цю новину просто проковтнув і виду не подав, але я цього не могла так залишити. Стало прикро і за нього, і за себе.
Свої претензії я висловила свекрусі. Благо, там була ще й її улюблена донечка Віка, тож дісталося й тій. Але у відповідь почула, що я думаю лише про себе. А доки не вибачуся за свої слова, то до них можу більше й не приходити.
Марко мене не підтримав та ще й ображається, що я на його родичів накинулася. Каже, що мені туди лізти не слід, а його батьки можуть робити з їхнім майном все, що їм заманеться. Та ще й натякає мені, що було б добре піти вибачитись.
Але я цією ситуацією обурена до краю. І не розумію, чому він поводиться так пасивно. Коли його батькам щось потрібно, вони йому дзвонять, і він одразу біжить на допомогу, навіть у свій єдиний вихідний. Ніколи їм ні в чому не відмовляє, надає машину нашу їм у користування, коли свекрова в ремонті, а вони так з ним роблять. Невже йому самому так подобається?
Я за свої слова вибачатись не збираюся. Прокручую в голові той діалог і розумію, що все сказала правильно.
Можна було б і ще кілька фраз додати. А ось чоловіка просто перестала розуміти. Чому не може відстояти своє законне право? Сестра буде на всьому готовому, а йому накажете в іпотеку залазити?
Чи нам так і жити, витаючи до пенсії в повітрі? З нашими зарплатими ми самі до віку на своє житло не заробимо, я так скажу.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
