Після повномасштабного вторгнення ми з чоловіком, облишивши маленький бізнес, переїхали з Харківщини в Київ. Я давно про це мріяла, але, то кажуть, не було б щастя – нещастя помогло.
На Харківщині ми жили щасливо, наполегливо намагалися досягти нових вершин. Завдяки тому, що ми обоє дружимо з головою, нам пощастило відкрити свою справу, і життя здавалося мені казкою. Кохання? Та воно просто кружляло довкола нас. Надія? Ми були наповнені нею. Але все це зникло миттєво, коли напала Росія.
Наша фірма не могла існувати в таких умовах, ми закрилися і переїхали в столицю починати все спочатку. Тяжко було усвідомлювати, що твій досвід і знання тепер не важать так багато, як ще недавно, а наше минуле життя тепер – недосяжна мрія.
В Києві нам довелося оселитися в однокімнатній квартирці в спальному районі. Але такі реалії, і з цим нічого не вдієш.
Спочатку ми були в прострації, завислому стані. Тиждень змінювався один за одним, і ми просто проїдали свої заощадження. Але жити треба було далі, тому з чоловіком ми домовилися будь-що-будь підшукати хоч якусь роботу. Хоч на перший час, щоб знову трохи стати на ноги.
Я почала вивчати оголошення з ноутбука, а чоловік шукав хоч щось за комп’ютером. Отака у нас почалася романтика.
Через якийсь час, викресливши зовсім непридатні варіанти, я зважилася піти касиркою до банку. Робота з людьми, а я це терпіти не можу. Але що вдієш, треба ж за квартиру чимось платити. Та й у магазин іноді забігти теж не зайве.
Взагалі, бути касиром не так страшно, якщо в тебе є терпіння і певні навички. Але ці щоденні людські питання, відповіді на них, рутина. Почуваєшся роботом у фірмовому костюмі. Тільки роботи не можуть так часто посміхатися.
Чоловік продовжував шукати своє покликання. Відпустив бороду, перестав стежити за собою. Чесно кажучи, для нього втрата свого статусу була значно більшим потрясінням, ніж для мене. Але що вдієш. Треба якось боротися із меланхолією, зараз усім важко.
Однак чоловікові це було дуже нелегко. Він міг взагалі весь день нічого не їсти, тільки сидіти за монітором, практично не моргаючи. На це, звісно, було важко дивитися.
А згодом начальство помітило в мені перспективу і вирішило підвищити мене, поки інші дівчата їхали з міста і країни, намагаючись знайти своє щастя десь ще. Конкуренція стала зовсім маленькою, і за півроку мене знову підвищили. Оклад став значно більшим, хоч і не таким, як на минулій роботі.
Але я вже почувала себе набагато впевненіше, хоча мій настрій падав з приходом додому. Бо в столиці, на відміну від мене, мій благовірний два роки провалявся на дивані – не знаходилася йому бажана, бачте, робота.
Я люблю чоловіка, але він своїм прикладом, як вітер, здував з мене всю пристрасть до роботи і життя. Він погодився побути на господарстві, доки сидів без роботи. Але він чоловік, і виходило в нього це, прямо сказати, погано.
Готував він «в стилі холостяка», коли на одній сковороді просто змішуєш усе, що завалялося в холодильнику, і чекаєш, що з цього вийде. Гладити одяг я від нього і не вимагала, але він примудрявся його навіть вивішувати неправильно після прання. А про пил я взагалі мовчу. Словом, це зовсім не його історія.
Я намагалася умовити його почати щось робити, але він лише нарікав на те, що його зарплата не влаштовує, або умови роботи. Ну не піде ж він працювати вантажником у 32 роки, якщо раніше тільки протирав шкіряне офісне крісло і натискав на кнопки?
У мене навіть виникали думки піти проти своїх принципів. Знаєте, що таке кумівство? Ось я б могла спробувати влаштувати його в банк, а потім, впевнена, він би теж непогано піднявся. Все-таки не розумним я його ніколи не вважала.
Але він і тут уперся бараном. Сказав, що така робота йому не підходить, він не звик до неї. І взагалі там все монотонно, а в нього інший підхід. І що робити, які варіанти? Пустити все на самоплив – так він точно почав би пити або приріс до дивана, а може, й те, й інше.
Влаштувати сцену? Ми це вже проходили. Занадто добре один одного знаємо і любимо. Конфлікт нас ні до чого не привів би. А розлучатися я й сама не хотіла. Мені 31 рік, кого шукати? Коли?
Тоді я все вирішила розповісти мамі. Його мамі, моїй свекрусі. Вона жінка хороша, просто через цю ситуацію ми останнім часом і справді мало спілкувалися. По телефону ми домовилися, що вона приїде особисто, а я оплачу. Та й гостей у нас давно не було, самі розумієте, не той час. Свекруха прибула наступного дня і була рішуче налаштована.
Побачивши її в перші хвилини, я почала шкодувати про своє рішення. Подумала, вона зараз накинеться на мене за те, що я ображаю її єдиного сина. Морально вже готувала фрази для захисту, як раптом свекруха почала кричати на Богдана, так що сусіди нас точно почули. Боюся, у сусідньому будинку напевно також.
То був крик мами на сина. Тільки якщо помножити його разів на сто. Але найбільше її крик подіяв на чоловіка. Мій 32-річний благовірний вмить перетворився на переляканого хлопчика і почав виправдовуватися. Став тихіше за воду, нижче трави. І одразу пообіцяв, що зробить усе, що зможе.
Це, мовляв, у нього просто був такий період, і ось він уже навіть знайшов кілька варіантів, просто не хотів говорити раніше, щоб не наврочити. Я була розгублена, як у театральній постановці. Ось тільки дізналася я про її сценарій кілька хвилину тому.
Потім, коли я проводила свекруху на вокзал, ми розмовляли з Мариною Максимівною як рідні мама та дочка. Вона стверджувала, що «мужикам» давати спуску не можна, що треба вміти виявляти характер. А її треба було звати давно. А я з усім погоджувалася, кивала, хіба що не записувала в блокнот.
Вже кілька місяців, крига рушила, і Богдан вийшов на роботу. Зарплата поки не дуже, але проект начебто перспективний. І я цьому дуже рада і вдячна за допомогу свекрусі.
Сподіваюся, у нас більше не виникне подібної ситуації і мені самій не потрібно буде перетворюватися на таку собі валькірію. Я люблю свого чоловіка, хочу наших спільних діток в недалекому майбутньому, і ми все подолаємо, я знаю.
Але ще знаю, що ігнорувати проблеми не можна. Їх треба вирішувати, іноді жорстко. Особливо, якщо хочеш бути з людиною до кінця разом. Миру нам і усім. і тримайтеся одне одного!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
