Після повномасштабного вторгнення ми з чоловіком вирішили, що я з дітьми переїду за кордон. Моя двоюрідна сестра вже давно живе в Голландії, тому поїхати до неї було найочевиднішим рішенням. Нам навіть дали місця у гарному дитячому садку. Більше того, держава допомагала продуктами та навіть якимись грошима.
Не хочу довго розповідати вам про наш побут в іншій країні. Скажу лише, що так, Голладдія дуже гарна. Навколо всі їздять велосипедами і посміхаються один одному.
З чоловіком ми телефонували одне одному майже щодня. Я, звичайно, дуже переживала. Ми мали один невеликий, але досить прибутковий бізнес. І без мене він трохи просів. Але що вдієш, потрібно відштовхуватися від ситуації. А вона, як ви розумієте, була не найкращою.
На допомогу Саші прийшла спільна подруга Інна. Я колись познайомила її з Сашком, своїм чоловіком, і з того часу ми всі стали дуже дружні.
З Інною я теж підтримувала зв’язок: треба було консультувати її щодо деяких незрозумілих моментів. Звичайно, вона допомагала не безкоштовно, я вважаю, що кожна праця має бути оплачена. Але у мого чоловіка, мабуть, були свої думки на цей рахунок.
Через півроку зі мною зв’язалася не хтось, а моя рідна свекруха. Хоча раніше у нас особливої дружби не було.
Марія Олександрівна повідомила, щоб я залишала дітей, а сама приїжджала додому. Бо інакше я свій шлюб просто не втримаю.
– Негайно додому, ти мусиш його пробачити, він же нормальний чоловік, не треба було їхати!
Я спочатку повірити не могла, що її натяки хоч на соту частку можуть стати правдою. Але, обміркувавши все добре, вирішила зробити чоловіку «сюрприз» і нанести візит. Заодно й батьківщину побачу, та й робочі справи потребують уваги.
Спершу я заскочила до свекрухи. Вручила Марії Олександрівні пакет із привезеними частуваннями і напросилася на чай. За столом, під час особистої розмови, вона й розповіла мені, що Інна, наша подруга, повністю замінила мене за цей час. І в денну зміну, і в нічну.
Свекруха такі речі не схвалює, насамперед через те, що просто не хоче нашого розлучення. Переживає за сина та онуків. Але вважає, що Сашка я повинна вибачити задля збереження родини.
До чоловіка я пішла вже з порожніми руками і навіть не здивувалася, коли побачила колишню подругу в нашій квартирі.
Дякувати Богу, вона свій халат принесла. Якби взяла мої речі, слово честі, їх би довелося спалити. Я не влаштовувала сцену, просто покликала чоловіка на балкон, доки Інна одяглася і пішла з нашої квартири. Мовчки, без сцен. Ми люди дорослі, істерики, тим більше зараз, просто ні до чого.
Сашко був багатослівним. Він почав виправдовуватися, звинувачувати мене у байдужому відношенні, у моїй пасивності.
Виявилося, що вони з Інною вже довгий час, понад два роки, нерівно дихають один до одного. Але почалося по-дорослому у них лише кілька місяців тому. І взагалі, це я їх познайомила, думати треба було раніше.
Словом, щоб не забирати ваш час, скажу лише, що ми з’ясовували стосунки близько 2-3 годин. Іноді з криками, іноді спілкуючись лише пошепки. Сльози капали градом, причому в обох. Але для себе я зрозуміла, що чоловік зовсім не каявся. Він вважав себе жертвою. Але не хотів це озвучувати: гордість не дозволяла.
Увечері я поїхала до готелю. Бувати поруч з чоловіком бажання не було абсолютно.
Вже в номері я подзвонила і розповіла про все сестрі. Вона відповіла, що їй дуже шкода. І я в будь-якому разі можу жити в неї з дітьми стільки, скільки буде потрібно. Як ви розумієте, повертатися в квартиру до чоловіка в мене не було бажання. Тож ще кілька днів я займалася своїми справами і поїхала знову до Голландії.
Діти у нас маленькі, їм ще рано розповідати, як стосунки у мами й тата. Тож із цим, звичайно, є певні складнощі. Чоловік іноді дзвонить мені по відео, каже, що більше Інна нас не потурбує, і хоче, щоб ми закрили цю сторінку нашого життя хоча б заради дітей. Навіть свекруха теж впливає на мене зі свого боку.
Але перебуваючи тут, далеко від усіх, я навіть не знаю, що й думати. Зрада – справа серйозна. І якби я не була заміжня, я нізащо не пробачила б її нікому і ніколи. Але тепер я одружена. І я маю зобов’язання перед дітьми. Що мені робити самій, розлученій, в іншій країні та з двома малюками на руках? Та й Сашкл каже, що більше нічого подібного не повториться.
Я весь час думаю про все це і ніяк не можу дійти якогось висновку. Ситуація – ворогу не побажаєш. Але треба щось вирішувати, адже емоції вже минули. Щось підказує мені просто піти і почати нове життя тут, у Європі.
Але якщо я підведу своїх дітей, ця вина буде лежати на мені важким каменем все життя. І заради чого, заради мого его? Треба було мені взагалісидіти вдома, і нічого цього не сталося б. адже живемо ми в Полтаві. Що порадите? буду вдячна.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com