Вони мали звичайну сім’ю. Він, вона та двоє дітей. Усі як у всіх: справи, турботи, дім, робота.
І все б нічого, але чомусь він не хотів, щоб вона була щасливою. Починалося все добре, романтика, кохання, скрізь разом, завжди поряд. Минали роки.
Після появи дитини все змінилося. Вони перестали разом ходити кудись. Він не хоче. Вони навіть рідко гуляють усією родиною.
А коли гуляють у парку, він іде з молодшим сином в іншу сторону дороги, а її залишає з дочкою на майданчику. Він вважає це нормою.
А вона інша. Вона хоче жити та радіти. Вона хоче як раніше разом скрізь і завжди.
Він хоче бачити її завжди в хорошому настрої і дорікає якщо навпаки. Вона хоче підтримки та опори, а отримує закиди та байдужість.
Ні, він добрий. Він не п’є, не курить, працює, допомагає з дітьми, навіть іноді буває ласкавим. Але їй усе чогось не вистачає.
Коли їй вдається кудись вирватися і відпочити душею, і вона повертається додому у чудовому настрої, він обов’язково до неї причепиться і зіпсує все. Навіщо?
При цьому він не вважає, що ображає її. Він вважає, що кожне сказане їм слово правда. А на правду, як відомо, не ображаються.
Коли вона каже, що він її образив, він все заперечує і йому всеодно, що вона відчуває. У такі моменти їй хочеться зібрати валізу та виїхати. Виїхати однією.
Далеко далеко. Забути про все. Просто хочеться стати вільною та щасливою. Але! Вона не може. Вона мати. У неї двоє дітей. Вона їх любить.
Любить так сильно, що ніколи не зможе їх залишити, незважаючи ні на що. А він? А що ж він? Вона не знає, що відчуває до нього.
Кохання, прихильність чи просто звичку? Так було довго. І ось одного разу він прийшов із роботи додому. А вдома тиша. Ніхто не бігає, не шумить, не плаче.
У квартирі чисто, на плиті гаряча вечеря. Все, як він мріяв. І на перший погляд усе як завжди. “Напевно гуляють” – подумав він. Взяв телефон та набрав її номер.
Ні з першого, ні другого разу йому не відповіли. «Напевно, не може» — подумав він. І почав займатися своїми справами.
Коли він зайшов до кімнати, на середині столу лежав невеликий аркуш паперу. На ньому було написано лише три слова. “Я втомилася. Вибач…”
Фото ілюстративне з вільних джерел.
