Після появи в будинку Ольги та Максима довгоочікуваного, хоча й не рідного хлопчика, їх світ ніби змінився, але тривало це не довго. Батько часто бував на роботі, тому на виховання сина не було часу, а у мами, як би вона того не хотіла, материнська любов так і не проявилася. Пишу цю історію, а сльози так і хлинуть. Чому доля так несправедлива?
Сьогодні хочу поділитись з вами історією своєї сусідки. Серце щемить від кожного написаного слова. Не уявляю, як можна було так вчинити з маленьким хлопчиком…
Кирило свою рідну маму не знав, вона від нього відмовилася одразу ж після народження, хлопчика всиновили Ольга і Максим, у них не було своїх дітей і вони вирішили взяти дитину з Будинку маляти.
Однак Максим ніяк не міг полюбити цього хлопчика, він йому все одно був чужим. Оля любила хлопчика, але в ній був як якийсь ступор, вона обіймала хлопчика, але повністю відкритися почуттям матері не могла. Так минали роки, Кирило ріс в сім’ї, і це для нього було головним. Але ось в один день Оля зрозуміла, що носить під серцем дитя, її радості не було меж, а Максим був безмірно щасливий. Тепер на Кирила батьки не звертали уваги, він почав їх дратувати…
І ось вони вирішили, що якщо у них буде своя дитина, то Кирило їм більше не потрібен. Все, вони вже награлися маленьким хлопчиком, свою функцію він виконав, тепер він їм не потрібен. І його вирішили повернути – як річ – в дитячий будинок, адже у них тепер буде своя дитина, навіщо їм прийомний? Оля і Максим написали відмовну, і через суд їх позбавили батьківських прав. Оля після суду підійшла до хлопчика і сказала, що він тепер буде жити в іншому місці і, що він піде в цей будинок з іншого тіткою. Кирило плакав, кликав свою матусю, але його колишня мама, розвернулася і пішла, навіть не поцілувавши хлопчика на прощання.
Хлопчику було всього три роки, а його зрадили дорослі люди два рази – перший раз, жінка, яка його привела в цей світ, а другий раз прийомні батьки. Суддя, яка виносила це рішення, стояла осторонь і спостерігала за всім, потім підійшла і сказала, що вона хоче усиновити цього хлопчика, у жінки щеміло серце, дивлячись на таку зраду з боку, начебто, як людей. Жінка з органів опіки, стояла і плакала, а коли суддя сказала, що хоче забрати хлопчика собі, то дуже зраділа, але поки документи не оформлені, хлопчик буде в дитячому будинку.
Минуло небагато часу і суддя, звали її Ярина, прийшла за своїм хлопчиком на ім’я Кирилко. Ярина стала називати хлопчика своїм сином з першого дня. Кирило закінчив школу із золотою медаллю, вступив до медичного університету, після закінчення навчання Кирила запросили працювати в клініку. І ось до нього на прийом прийшов чоловік, риси обличчя чоловіка здалися доволі знайомі Кирилу, він впізнав його…, це був його перший прийомний батько. Він розповів Кирилу, що його дружини не стало під час появи на світ їх первістка, а він після цього почав хворіти, потім зустрів жінку, яка йому допомогла вийти з цього важкого стану і направила лікуватися, ось він і потрапив до Кирила на прийом.
Кирило хоч і був маленьким, але пам’ятав, як вони вчинили з ним, а тепер ця людина, просить йому допомогти.
Кирило, незважаючи нінащо, допоміг чоловіку, адже клятва Гіппократа перш за все.
– Господь і так покарав цих людей. Хоча, я ні на кого не тримав і не тримаю зла. Якби не ця ситуація, хтозна, ким би я був сьогодні. Свою матусю Ярину я люблю всім серцем і кожного дня відчуваю її підтримку та молитву.
Дякую тобі, мамо!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття, поділіться з друзями на facebook
