Спочатку після того, як син Діма захопився незаміжньою подругою своєї дружини Наталі і пішов із сім’ї, мені доводилося прямо-таки випрошувати у колишньої невістки зустрічі з онуками.
Можливо, у мене б і вийшло знайти новий сенс життя в подорожах чи раптовому романі, якби я любила онуків трохи менше. Але вже склалося, що саме роль бабусі дарує найбільше щастя. Тож для моїх чотирирічної Любочки та семирічного Ромчика я завжди намагалася бути опорою та підтримкою.
І хоча колишня невістка довгий час не могла вибачити ні мого сина, ні мене, поступово її ставлення до мене все ж таки почало пом’якшуватися. Можливо, Наталя бачила, з яким трепетом я ставлюся до її дітей, а тому вирішила, що нема чого обмежувати наше спілкування. Зрештою, хоч Наталя і мій син не разом, я продовжую залишатися їхньою рідною бабусею.
Після розлучення Наталя забрала дітей і повернулася до рідної Вінниці. І коли я приїздила до них з Києва, треба було ночувати у Наталі. На подобову оренду готелю чи хостелу коштів ні в мене, ні в невістки не було.
На це Різдво я знову вирішила навідатися до онуків, а заразом і принести радісну новину колишній невістці. Син одумався і готовий повернутися до неї! Ось тільки сам боявся проситись назад, думав, не пробачить. Так що взятися повідомити про це Наталі, крім мене, не було кому.
Яким же було моє здивування, коли я дізналася, що колишня невістка давно вже не сумує за моїм сином. На тій доленосній зимовій ночівлі мені довелося познайомитися з новим нареченим Наталі і залишити всі надії про возз’єднання синової родини.
Додому я вирушала у зовсім сумних почуттях. З одного боку, я була рада за колишню невістку. А з іншого – душа боліла про рідного сина, який так безглуздо втратив своє щастя. І чи посміхнеться воно йому знову?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.