Мене звати Леся, мені 42 роки. Ми з чоловіком разом 15 років, чоловік на три роки старший. Дітей у нас немає. Мені подобається мій чоловік, хоча він ніколи не був дуже веселим. Правда, ми ніколи не говорили багато, але ми також навчилися мовчати, і це було так мило.
Ми познайомилися за дуже дивних обставин. На суді, де він якраз розлучався, а я була моральною підтримкою для подруги, яка чекала суду на аліменти. Ми зустрілися перед самою будівлею, куди обоє зайшли випити кави. Я почала говорити перша, тому що мені було ніяково просто стояти поруч і нічого не говорити. Я розказала, чому я тут, і нарешті змогла витягти з цього чоловіка кілька зв’язних речень.
Я вже й забула про нього, тому була здивована, коли знову зустріла його пізніше. Ми з подругою були щасливі (їй вдалося отримати більші аліменти), вийшли з будівлі, а він стояв і сказав, що чекає на мене. Подруга зникла зі змовницькою усмішкою, а я чекала свого першого побачення.
Він зізнався мені, що того дня його шлюб остаточно розпався. Він до останнього сподівався, що дружина передумає. Таким чином він втратив свою маленьку доньку, він міг бачити її лише у вихідні.
Мені було добре з Єгором. Він абсолютно відрізнявся від тих чоловіків, з якими я зустрічалася до того моменту. Поступово мені подобалося кожне його слово. Щоб щось про нього дізнатися, довелося багато розпитувати. Єгор – моя повна протилежність, але по-своєму він мене дуже приваблював. У нього гарна усмішка, він також вміє посміхатися очима.
Згодом я звикла до того, що він був інтровертом, тому в нашій сім’ї говорила переважно я. Ми розписалися через рік після знайомства. У Єгора була квартира, і я переїхала до нього. Мені також подобалася його маленька донька, і я їй подобалася. Своїх дітей у нас немає. Єгор переконав мене, що він більше не хоче, і я погодилася. Сьогодні іноді шкодую про це, але донька мого чоловіка Єва трохи компенсувала це. Їй місяць тому виповнилося 18 і вона досі ходить до нас.
Але мене все більше непокоїло те, що мій чоловік такий замкнутий. Я, звичайно, не хотіла чоловіка, в якого не закривається рот, але з часом мене це стало дратувати. Що б не сталося, чоловік просто мовчав і чекав, чи вирішиться це само собою.
У мене є колеги по роботі, які вдома обговорюють практично всі дрібниці, може, навіть сперечаються, але врешті все одно миряться, налагоджують стосунки і живуть далі. У мене давно такого не було. У перші дні нашого шлюбу у мене була потреба все розповісти чоловікові, але він мені нічого не говорив, відповідав односкладово, киваючи головою туди-сюди. Він іноді говорив, але це тривало лише кілька хвилин. Я не заперечувала, але згодом мені це стало діяти на нерви.
Одного разу я пішла випити кави з подругою, яку давно не бачила, і вона розповіла мені, як вони з чоловіком зійшлися після тривалої кризи. Поради психолога допомогли їм бути чесними один перед одним і знову навчитися більше часу проводити разом і, головне, веселитися разом, розповідати, що вони робили того дня тощо. Тому вони намагалися, ніхто з них не хотів розривати шлюб.
Вони позбулися всіх заборон і почали говорити про все на світі. І сьогодні вони знову як двоє закоханих. Вони з’ясували, що приємно довіряти своїй коханій людині і мати взаємну довіру і ніяких таємниць. Вона порадила мені теж спробувати. Правда, чоловікові я давно нічого не розповідала.
Тож я вирішила спробувати й продовжити з того місця, де зупинилася. Я купила “червоненьке”, зробила кілька бутербродів, а коли мій чоловік повернувся з роботи, я сказала йому, як мені шкода, що ми настільки замкнуті, і що ми можемо це змінити.
Чоловік був не проти і я почала. Я була чесною, я розповіла йому про те, що мене турбує, як я почуваюся в нашому шлюбі, я йому також прямо сказала, що мені шкода, що у нас немає дитини. І врешті-решт я пішла найдальше у своїй чесності, я зізналася йому у своїй невірності. Все це сталося на роботі. Я не вважаю це чимось страшним, через що може зруйнуватися сім’я. Я ж його не кохала. Ну було два рази…
Мій чоловік якусь мить просто дивився на мене, а потім вийшов з кімнати, не сказавши ні слова. Він одягнувся, зачинив за собою двері і вийшов з квартири. Я чекала його всю ніч. Вранці Єгор прийшов і знову без жодних слів забрав свої речі на роботу і пішов. Вдома знову не ночував.
Минуло кілька тижнів, Єгор прийшов додому, але він абсолютно мене ігнорує. Я в повному розпачі, я не знаю, що робити. Мені вдалося з ним поговорити, і він сказав мені, що не знає, чи зможе хоч колись мене за це пробачити…
Якщо чесно я здивована. Не думала, що моя чесність так на нього вплине.
Хотіла, як краще, а вийшло, як завжди…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
