Після такого подарунку свекрухи в день святого Миколая мені хотілося в ту ж хвилину прогнати маму чоловіка з нашої новенької квартири, в яку ми переїхали всього два місяці тому. Невже вона не розуміє, що ображає не лише мене, а й своїх онуків?
Знаєте, іноді здається, що життя просто випробовує твоє терпіння. Ми з Петром тільки-но переїхали в нову квартиру. Ще не встигли насолодитися затишком, як знову все пішло шкереберть через одну людину – мою свекруху, Любов Богданівну.
Наша сім’я – це я, мій чоловік Петро і двоє дітей: шестирічний Андрійко та чотирирічна Катруся. Ми давно мріяли про цю квартиру, відкладали гроші, брали кредити. А коли нарешті втілили свою мрію в життя, вирішили святкувати перший День святого Миколая в новому домі. Щоб усе було особливим.
Того ранку діти прокинулися рано, весело побігли до своїх черевиків у коридорі, де мали знайти подарунки. “Мамо, подивись! Який великий подарунок Миколай мені приніс!” – радів Андрійко, тримаючи машинку. Катруся теж світилася від щастя з новою лялькою в руках.
Та коли ми всі сіли снідати, задзвонив домофон. “Це, мабуть, мама”, – зітхнув Петро, натискаючи кнопку. Любов Богданівна завітала з ранку, тримаючи в руках великий пакет. “Ну що, вітаю вас зі святом!” – радісно промовила вона з порогу.
– Мамо, ви щось для нас принесли? – запитав Петро, ставлячи пакет на стіл.
– Звісно! Як же без подарунків у День святого Миколая? – відповіла вона, і я побачила її хитру посмішку.
Діти в ту ж мить побігли розпаковувати пакет. Андрійко витягнув старий, пошарпаний светр, а Катруся – книгу з вирваними сторінками. Їхні радісні обличчя змінилися на здивовані й розчаровані.
– Бабусю, а це точно для нас? – запитала Катруся.
– Ой, дітки, ну це ж з душею! Усе ж із нашого дому, рідне! – відповіла Любов Богданівна, не приховуючи своєї задоволеної усмішки.
Я мовчала, бо не хотіла псувати дітям ранок. Але коли вона дістала для мене кухонний набір із базару, який навіть не був новим, моє терпіння скінчилося.
– Любове Богданівно, а це точно подарунок? – не втрималася я.
– Ну, Уляно, що ти розумієш у традиціях? Це ж символічно, – відмахнулася вона. – І взагалі, ви зараз в боргах, як у шовках. Хіба до дорогих подарунків?
Я відчула, як обурення підступає до горла. Та замість “бурі” вирішила говорити спокійно.
– Ми не просили дорогих подарунків, але дітям хотілося б бачити щось, що їх порадує, – відповіла я.
– Ой, перестань, – перебила мене свекруха. – У мене он скільки років досвіду, а ти мені будеш розказувати, як жити?
Петро, як завжди, лише знизав плечима, не втручаючись. У такі моменти я розумію, що його нейтральність тільки додає масла у вогонь. “Мамо, може, на каву?” – спробував він змінити тему, але я вже не могла стримувати емоцій.
Після того, як вона пішла, я залишилася сама зі своїми думками. Що це було? Звичайне бажання образити мене чи спроба показати, що я ніколи не буду для неї достатньо хорошою? Чому вона вирішила, що така “увага” принесе радість?
За всі ці роки, що я знаю Любов Богданівну, вона завжди знаходить спосіб зробити щось таке, щоб залишити гіркий осад. То коментар про те, як я виховую дітей, то “порада”, що краще носити, то натяки, що наша квартира, яку ми з Петром купили на спільно зароблені гроші, це заслуга її сина.
Я не знаю, як бути в таких ситуаціях. Як не дати дітям помітити, що мама не в захваті від бабусі? Як розмовляти з чоловіком, який завжди уникає конфліктів? І як захистити себе від її “турботи”?
А як би ви, дорогі читачі, повелися на моєму місці? Чи є у вас подібні історії?
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
