fbpx
життєві історії
Після того, як дочка повернулася з Києва, ми всіма силами стали облаштовувати квартиру, яку купили ще до її заміжжя. Я не могла дочекатися, коли ж познайомлюся з її чоловіком, але знаходились вічно якісь відмовки: зайнятий, на роботі, у відрядженні. Те саме говорили і про сватів. А коли Олена і виходила на відеозв’язок, то завжди дома була одна. У мене закрались підозри. – А чи є той Сергій у тебе, дочко? Та одного дня істина таки розкрилась

Після того, як дочка повернулася з Києва, ми всіма силами стали облаштовувати квартиру, яку купили ще до її заміжжя. Я не могла дочекатися, коли ж познайомлюся з її чоловіком, але знаходились вічно якісь відмовки: зайнятий, на роботі, у відрядженні. Те саме говорили і про сватів. А коли Олена і виходила на відеозв’язок, то завжди дома була одна. У мене закрались підозри. – А чи є той Сергій у тебе, дочко? Та одного дня істина таки розкрилась.

У нас з Михайлом чудова дочка. Не скажу, що Олена розбалувана, але і не скромняга. Ось тільки останнім часом її не впізнати. Дитинство її було звичайним: садочок, школа, на канікули відправляли її в село до бабусі або в табір. Вона – єдина дитина в нашій сім’ї, тому ми забезпечили її всім необхідним. Разом з моїми батьками відкладали їй на окрему квартиру. Адже і для них це єдина внучка.

Шкільні роки були прекрасними. Олена гарно вчилася, отримала відзнаку. Вона самостійно поступила на бюджет столичного державного вузу. Переїхала в гуртожиток і займалася навчанням. Часу на особисте життя у неї не було. Лише на п’ятому курсі подружилася з хлопцем і стала зустрічатися. Надсилала нам фотографії, ми були готові до її швидкого заміжжя. Але про те, що у неї весілля, дочка сказала всього за пару днів до святкування. Заявила, що вони розпишуться, а ввечері посидять і відмітять з друзями.

Нареченим виявився хлопець з нашого району. Сергій знайшов роботу в Києві, але після розписки зібрався повернутися назад. Ми були дуже раді: ось приїдуть молоді, а ми їм квартиру подаруємо, весілля влаштуємо шикарне, з сукнею, лімузином.

Так ми думали минулого літа. Першою повернулася дочка, щоб забрати ключі від квартири. Сергій повинен був приїхати восени, коли закінчиться контракт по роботі. Від весілля категорично відмовилася, мовляв ні до чого влаштовувати свято, коли вони вже розписані. Але погодилася, щоб ми допомогли з ремонтом в новій квартирі.

Ми їздили до неї в нову квартиру, щоб допомогти зробити ремонт і купити меблі. А їхати від нас майже 90 км. Мені хотілося познайомитися з батьками Сергія, Але Олена говорила, що вони то у відпустку поїхали, то працюють, то ще чимось зайняті. Мені здалося це підозрілим. На мої розпитування про те, хто вони взагалі такі, дочка сказала, що свати – люди творчі. У них непростий характер, але вони хороші, хоч і вважають себе представниками вищого світу. Було помітно, що вони зрідка приїжджають, оскільки на стінах з’явилися дивні картини, вази, статуетки. Я таку дурницю не розумію, а дочка любить.

Восени повернувся Сергій, але нас ніяк не кличуть знайомитися. Коли запрошуємо до себе, то вони теж весь час зайняті. Навіть під час свят дочка відвідувала нас одна. Ми стали обурюватися: “Пора б і з нареченим познайомитися. А то незрозуміло, чи є він взагалі!”.

Олена показала нам відео зі своїм чоловіком і його батьками. Нас з святом не привітала. Зате сватами захоплюється: які вони вишукані, витончені. У свата модна борідка, цікавий наряд і неординарні висловлювання. Мені стало зрозуміло, що дочка нас просто соромиться. Адже ми не такі.

Я безпосередньо запитала у доньки: невже вона соромиться знайомити нас з цими творчими і витонченими? Вона постаралася втекти від відповіді і перевела розмову на іншу тему. Впевнена, що я права. Ми – люди прості. У відпустку їздимо в батьківське село.

Чоловік з дитячого будинку, родичів у нього немає. Справжнє свято для нас – це накритий стіл. Ще чоловік підробляє ремонтом техніки. А я вже багато років – кухар в їдальні. Від інших людей ми нічим не відрізняємося. Але і соромитися нас причин немає. Мистецтвом ми не цікавимося і живемо дуже просто.

На свято дочка не приїхала мене привітати і до себе не покликала. Вона відзначала з батьками чоловіка. Ми перестали їх запрошувати: не хочеться слухати безглузді відмовки, чому вони не приїдуть в цей раз. Зараз Олена дзвонить нам по відеозв’язку, коли залишається вдома сама. Чи то їй незрозуміло, що нам прикро, то вона намагається робити вигляд, що все в порядку.

В гості до них вже не набиваємося, з зятем знайомитися теж бажання вже немає. Не хочеться зустрічатися з людиною, яка вже рік живе в квартирі, купленій та відремонтованій на наші гроші, сидить на меблях, привезених і оплачених нами, але не побажав з нами познайомитися. Ось така подяка! Мабуть, майбутні внуки теж не стануть у нас гостювати. Вони ж будуть з вишуканої сім’ї, а не з простої, як ми!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page