fbpx
життєві історії
Після того, як Мирон не відповідав на дзвінки, я вирішила подзвонити до двох старших синів, які залишитися жити з батьком. Вони відразу ж сказали, що насправді живуть не з татом, а з бабусею. І зідзвонюватись зі мною тато їм заборонив. І тут в розмову втрутилася свекруха. – Уляно, Мирон вже давно живе з іншою жінки. Не пхайся в їх сім’ю. Вона молода і краща за тебе

Після того, як Мирон не відповідав на дзвінки, я вирішила подзвонити до двох старших синів, які залишитися жити з батьком. Вони відразу ж сказали, що насправді живуть не з татом, а з бабусею. І зідзвонюватись зі мною тато їм заборонив. І тут в розмову втрутилася свекруха. – Уляно, Мирон вже давно живе з іншою жінки. Не пхайся в їх сім’ю. Вона молода і краща за тебе.

Мирон з Уляною побралися дуже рано. Їй тоді було лише вісімнадцять. Він завжди вірив у те, що дружина має бути молодою і без минулого. З дівчиною його звела мама. Мирону було байдуже, якою вона буде — йому не потрібна була сім’я, просто хотілося продовжити рід.

Через кілька місяців після весілля дружина ощасливила Мирона звісткою про те, що при надії. І він зрадів дійсно цій новині — ось-ось збудеться його заповітна мрія.

Минали роки, тижні, місяці. Через десять років в Уляни вже було шестеро дітей. Вона дуже втомилася, собою не дуже займалася, але трималася молодцем. Коли їй було дуже важко і коли ставало зовсім несила, то вона просто телефонувала мамі. Та у відповідь ж можна було почути лише докори:

– Чого ти скиглиш? У вас грошей вистачає, чоловік працює, нічого не потребуєте, всі забаганки ваші виконує. Соромно має бути, люба!

Уляна завжди була людиною навіюваною, так що як би гірко їй не було від материнських закидів, вона збирала волю в кулак і трималася далі. І справді, що це вона надумала скиглити? Діти здорові, слухаються, чоловік забезпечений. Немає кохання ну і що з того? Вона в неї не надто й вірила.

А от коли з бізнесом Мирона трапилося лихо, у сім’ї стали все частіше відбуватися “бурі”. Торгівля була збитковою, прибутку ледь вистачало на сплату податків та оренди. Мирон сердився, все це відбивалося на дружині та дітках. Дійшло до того, що після приїзду з роботи вони йшли на другий поверх і сиділи там, як миші. І тут як грім серед ясного неба Уляна знову при надії.

Вона не говорила про це чоловікові до того часу, поки живіт не став помітним. Носила вільний одяг. З чоловіком вони не спілкувалися – вона мовчки накривала на стіл з ранку та вечорами. А він балакав по телефону. Коли вечеря була закінчена, вона йшла в кімнату до молодшої дитини. Там і спала. Тільки одного разу чоловік запитав її, чому вона не приходить до нього спати. Уляна махнула рукою і сказала, що молодша боїться одна спати.

Коли ж чоловік нарешті звернув увагу на її фігуру і порадив їсти менше, вона зізналася у своєму стані. Якби хтось міг знати, що після цього почалося… чув увесь район.

– Ти що взагалі надумала? Розумієш взагалі що твориш? Які діти? Тобі їх мало? Зовсім розум втратила!

Він наказав їй їхати до села до мами. Поки у нього з роботою не налагодиться. А потім обіцяв приїхати по них. Уляна була в подиві. До мами… При надії і з дітьми. Грошей із собою практично не дав. А вже шостий місяць пішов.

– Мироне, любий, ну як же я впораюся там, дитинка скоро на світ з’явиться. Ти ж знаєш, яка в мене мати. Не треба нас туди відправляти, я прошу тебе!

– Ну бабуся моя справлялася свого часу, і ти зможеш. – просто відповів чоловік.

Навіть телефон у неї відібрав. Відвіз їх особисто і поїхав, навіть не привітавшись із матір’ю Уляни.

Привела Уляна дитинку на світ раніше терміну в одному із районних центрів. Хлопчик хороший, але через малу вагу ще 3 тижні лежав у лікарні. Вона його відвідувала. Мама намагалася змусити її зателефонувати до чоловіка, але Уляна образилася на Мирона. Він навіть не спитав у неї нічого про дитину. За кілька місяців мати купила їй мобільний. Простий. І Уляна все ж таки зателефонувала.

Телефон Мирона не відповідав. Він просто не брав слухавку. Потім вона вирішила зателефонувати до старших синів, які залишилися з батьком. І вони їй розповіли, що живуть давно з бабусею, матір’ю Мирона. А батько їм заборонив з мамою зідзвонюватися.

Уляна навіть розплакалася. Її діти там самі, а в неї четверо дітей на руках. Тут у розмову втрутилася свекруха. Вона впізнала її голос.

– Уляно, ти? Не треба сюди дзвонити. Добре? Мирон вже з іншого живе. Молода вона. Та ти знаєш — вона навчала одного з твоїх дітей у школі. Старшого. Не заважай йому жити із нормальною дружиною. А то ти справжня клуша. Хлопчиків твоїх я сама підніму. Тож не хвилюйся. А ти сама живи.

Уляна плакала близько доби.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!