Чоловіка мого два місяці тому не стало. Я ж в квартирі чогось не могла одна жити, тому напросилася до дітей. В Андрійка мого трикімнатна квартира, ось вони мені місце й виділили у своїй вітальні.
Ще якось перші тижні вони мене не чіпали, бо самим важко було пережити втрату батька, та недавно таки невістка зробила мені зауваження, яке на голову не надінеш.
Виявляється, я маю стукати перед тим, як заходити до свого рідного онука в кімнату.
Ну я б ще зрозуміла, якщо б я до молодих в спальну без стуку заходила, але Данилку, моєму онуку, всього десять років. До чого тут ця “показуха”? Ну ще геть малий…
Я розумію, молоді звикли жити одні. В них свої правила, в мене свої. Але скажу відверто, я досить спокійна і не конфліктна людина, та й невістка моя гарно вихована. Ніколи ми з Лілею не сперечалися. Але може це через те, що ніколи під одним дахом не жили.
Я не на завжди до них переїхала. Думаю, за пів року чи рік я таки звикну, що мого Дмитра вже зі мною немає.
Жили ми душа в душу, хоча, якщо по правді, то гуляка був в молодості, ще той. Просто колись було прийнято мовчати і закривати на ці походеньки очі, бо розлучатися це ж не дуже добре.
Це на даний час молодь: не поділили кусок булки і подали на розлучення. Взагалі я вважаю, що треба не спішити з розлученням, бо рішення це серйозне.
Що б між нами не було, та прожили ми з Дмитром до старості. Але, тепер одній потрібно вчитися жити.
З Дмитром в нас один син Андрій.
Працює юристом, таку ж собі й дружину взяв. Гарно живуть, синочка виховують, тільки як я їх не напросилася мені ще онучку подарувати, та чогось вони з тою справою тягнуть.
Невістка не була проти того, щоб я до них на деякий час переїхала, тому я і тут.
Інколи їсти приготую, інколи в магазин за продуктами біжу. Сили і здоров’я є, тому треба не дармувати.
Онук мій як зі школи прийде, уроки зробить і в тому телефоні може декілька годин сидіти.
Я трохи почала це контролювати, але молодим це не сподобалось.
Але остання ситуація мене спантеличила, тому хочу спитати поради у вас, бо може я і справді чогось не розумію.
Двері у всіх кімнатах завжди зачинені. Я звикла, що в нас з Дмитром все повідкривано, куди хочу, туди йду.
Я раз зайшла десь в годині шостій вечора до сина з невісткою без стуку, а вони мені зробили зауваження, що потрібно стукати.
Я все розумію, діло молоде.
Але на вихідних невістка помітила, що я і до Данила зайшла, не постукавши перед цим.
– А він що, король, щоб до нього стукати? Може ще кланятися накажеш, Лілю. Не роби проблеми там, де її немає.
Ліля не підвищуючи голос сказала, що потрібно поважати простір кожної людини і стукати перед тим, як заходити.
Для мене це дуже дивно. Та я навпаки хотіла вриватися несподівано, щоб проконтролювати, чи справді він книжку читає, чи тихцем знову з телефоном в руках.
Розсудіть нас. Хто насправді в цій ситуації правий. Мені 65 років і я маю до десятилітнього онука стукати?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
