fbpx

Після того, як не стало мого чоловіка, наш 35-й син Михайло попросився пожити у мене, нібито, щоб мені допомогти. Але вийшло так, що він втратив роботу, і я його годую, перу, прибираю. Його завдання полягає в тому, щоб пильнувати, коли в АТБ акція на кури, щоб я йому запекла з картоплею по-селянськи. Тепер я хвилююсь за те, щоб він не прогнав мене з квартири. Виявляється, чоловік був правий, що я його балую

Я ніколи не підводила свого сина Михайла. Він був певною проблемою, але як любляча мати я не звертала на це уваги. Коли я овдовіла, Михайло запропонував переїхати до мене. Я була рада, що не буду сама. Але швидко стало зрозуміло, чого добивався Михайло. Я годую його і стрибаю навколо нього. Я воліла б, щоб він пішов.

Коли півтора року тому пішов з життя мій чоловік Степан, син поспішив мені на допомогу. Він переїхав до мене, і я вірила, що він допоможе мені прогнати смуток. На жаль, дуже швидко з’ясувалося, що його намір був зовсім інший.

Моєму сину Михайлу тридцять п’ять років. Він єдина дитина у нас з чоловіком, і доволі пізня. Оскільки ми з чоловіком чекали його, я мала схильність балувати його. Змалку я робила те, що він тільки забажав. Чоловік намагався мене зупиняти.

– Не варто його так балувати. Йому варто щось спробувати самому. Ким він виросте? Він же чоловік, — критикував Степан моє виховання.

Одним словом, я хотіла для свого сина найкращого. Коли після закінчення школи він не потрапив на бюджетну форму навчання, я взяла потай від чоловіка всі наші заощадження і оплатила його навчання, оскільки саме в цьому вузі себе бачив Михайло. Його навчання не було дешевим, але чого б я тільки не зробила для свого Михайлика. Важкими були ці роки його навчання. Він прогулював пари, грубив професорам, і мені часто доводилося заступатися за нього.

Я думаю, що саме в той час почали проявлятися наслідки мого доброзичливого виховання. Зрештою, я зробила все, щоб мій син таки отримав диплом. Я сподівалася, що він знайде хорошу роботу, хорошу дружину і буде вести щасливе життя. Але поки що нічого з цього не сталося. Михайло міняв роботу як шкарпетки. Завжди десь була проблема. Тільки сьогодні я розумію, що проблема то була в самому Михайлу.

Мій чоловік навіть не знав, що Михайло часто просив позичити йому гроші.

– Мамочко, мені не хватає моєї зарплати! Можеш мені трішки допомогти? — сумно благав він мене по телефону. Я навіть не обдумуючи давала йому: тиcячу, дві, п’ять. Він же жив окремо, і інколи моє серце відчувало, що він не має що їсти, і я не говорячи це чоловіку, несла йому борщ в банці, чи його улюблені вареники.

Чоловік інколи говорив з Михайлом по-чоловічому, і той трохи ставав “розумнішим”. Але мого Степана не стало півтора роки тому. Для мене це був дуже важкий час. В квартирі я залишилася сама. І тоді Михайло запропонував мені свою допомогу та підтримку.

– Ти не можеш жити сама, — пожалів він мене. – Я переїду до тебе, і ми будемо жити разом, — запропонував він, і це здалося мені чудовою ідеєю.

Перші кілька тижнів він дійсно старався. Ходив по магазинах, іноді щось готував вдома. Або чекав мене після роботи (я працюю прибиральницею в аптеці), щоб я не носила важкі сумки сама. Мені це дуже допомогло. Я не почувалася такою самотньою. Але одного дня Михайло повідомив мені, що його звільнили з роботи. Так іноді буває. При цьому він мені сказав, що нову поки шукати не буде.

Він припустив, що деякий час побуде дома. В той момент я вже почала хвилюватися. Мій дохід не такий великий, щоб я могла все тягти на собі. На жаль, нічого в нас так і не помінялося. Михайло сидить на дивані вдома і наказує мені, що я повинна зварити, випрати і прибрати. Він говорить мені, коли акція в АТБ на курей, щоб я йому запекла в духовці з картопелькою по-селянськи…

Тепер я почала хвилюватися за те, щоб одного дня Михайло не вигнав мене з квартири. Іноді його дивні друзі приходять і гудуть всю ніч. Хоча я люблю Михайла, але я хочу, щоб він переїхав. Його присутність руйнує мене. Тільки тепер до мене дійшли слова чоловіка.

Я зробила помилку у вихованні Михайлика, і тепер я пожинаю плоди…

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page