fbpx

Після того, як сталося непоправне – я втратила чоловіка, Оксана, наша дочка, дуже змінилася. Вона бачила, як мені важко, та незважаючи на це, наполегливо просила, щоб я розміняла свою двокімнатну квартиру, і купила їй окрему. – Я не хочу з тобою жити. Я молода дівчина, а ти зі своїми старечими настановами все псуєш

Після того, як сталося непоправне – я втратила чоловіка, Оксана, наша дочка, дуже змінилася. Вона бачила, як мені важко, та незважаючи на це, наполегливо просила, щоб я розміняла свою двокімнатну квартиру, і купила їй окрему. – Я не хочу з тобою жити. Я молода дівчина, а ти зі своїми старечими настановами все псуєш.

Ми з чоловіком давно жили разом, але мамою я стала майже в 38 років. На світ з’явилася красуня донечка. Я так її любила, душі в ній не чула. Все робила для неї, купували найдорожчі іграшки та речі.

Але настав час, коли Оксана стала від нас віддалятися. Я чула лише докори з її боку. Дочка вважала, що ми з чоловіком не дуже мудрі, безграмотні люди. Так, у нас справді вищої освіти не було.

Я працювала у дві зміни санітаркою, чоловік таксистом. Але донька мала все, ще й ВНЗ престижний змогли їй оплатити. Незрозуміло, з чого вона так розлютилася на нас.

Пів року тому тому сталося непоправне – не стало мого чоловіка. Оксана не сильно з цього приводу переживала. Для мене це була велика втрата. Тепер вона почала вимагати розміняти нашу квартиру. Говорила, що мовляв жити зі мною їй неприємно, свою частку хоче. Але якщо я розміняю квартиру, у мене залишиться одна кімната… та й взагалі, як жити далі – не знаю.

Ходила до психолога. Мені сказали, що все криється у дитинстві Оксани. Чимось її зачепили з дитинства і вона виросла з почуттям образи на нас. Наприклад, якщо дочка бачить, що між батьком і мамою “буря” – у дитини формується така “поведінка”. Вона стає “похмурою”. Потрібно сісти з нею за “стіл переговорів”.

Якщо Оксана не захоче йти на компроміс, то нехай орендує квартиру. Я вважаю, що ми дали для неї все можливе. Оксані уже 23 роки, настав час зайнятися власним життям. Почати працювати та відкладати на свою житлову площу. А я маю право жити у своїй квартирі та ні з ким її не ділити. Оформлена вона на мене. Ось коли мене не стане, вона повністю буде належати їй. Але поки я на цьому світі, залишуся твердою і відстоюватиму свої права.

А ви як вважаєте? Щоб зробили у моїй ситуації? Віддали б половину квартири чи залишились у ній.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page