fbpx

Після того, як свекруха повернулася назавжди з Італії, в нас відбулась серйозна розмова: “А ти хто тут така? Ти що, власниця? Ти копійки в цю квартиру не вклала, прийшла, на все готове, думаєш, я все так залишу? Ти не рідня моєму сину. І навіть онука мені не подарувала. То про які права ти можеш говорити? Закрийся собі в кімнаті і не висовуйся”. Так було добре нам з Віталієм одним жити. Але ж ні, збіглися всі, як в ту рукавичку! Тепер думаю-гадаю, як вилізти з цієї “діри”

Я завжди мріяла, щоб в моєму житті все складалося добре. Ми з Віталієм зустрічалися ще зі студентських років, і він тоді вже заробляв непогані гроші. Його батьки мали велику двокімнатну квартиру.

Самі вони жили в просторій спальні, а Віталій з сестрою Оленою ділили кімнату, розділену стінкою на дві частини.

Коли Олена вийшла заміж і привела на світ першу дитину, вона майже перестала з’являтися вдома. Її кімната використовувалась, як склад або додатковий балкон.

Мати Віталія, Людмила Василівна, поїхала до Італії на заробітки, а батько, Іван Григорович, часто перебував на дачі. Ми переїхали до Віталія, і фактично господарювали в квартирі самостійно. Іван Григорович приїжджав лише взимку або пізньої осені.

Все було чудово, поки в один момент ситуація не змінилася. Почалося із того, що в старшої сестри почались з негаразди з її чоловіком.

Він почав гуляти, друга дитина зовсім зруйнувала їхні стосунки. І чоловік просто пішов від неї, залишивши майже на вулиці із двома дітьми.

І прийшлося перебратися до нас у квартиру. Там, де вже жили ми двоє, вона тепер і її двоє дітей.

І що я можу сказати? Поки не було свекра, то це ще було пів біди, хоча іноді її діти дуже сильно мені надокучали.

Згодом повернулася з Італії Людмила Василівна. Вона приїхала подивитися на онуків і залишилася назавжди. У квартирі стало дуже тісно, ми жили як в тій казці про Рукавичку.

Орендувати окрему квартиру ми не могли собі дозволити, бо всі гроші пішли на купівлю автомобіля та інші витрати. Мені ставало дедалі важче жити в такій обстановці. Та ситуація лише погіршилася, коли нещодавно сталася “буря” зі свекрухою через дрібниці.

Людмила Василівна, моя свекруха, влаштувала мені справжню “бурю”, звинувачуючи в тому, що я не маю жодних прав на цю квартиру.

І все це було через якісь дрібнички, через розподіл обов’язків. Але мене це вже так замучило. І ті діти, і це все, що воно все так на купу, що вирішила сказати жінці все що думаю.

А свекруха мені сказала: “А ти хто тут така? Ти що, власниця? Ти копійки в цю квартиру не вклала, прийшла, на все готове, думаєш, я все так залишу? Ти не рідня моєму сину. І навіть онука мені не подарувала. То про які права ти можеш говорити? Закрийся собі в кімнаті і не висовуйся”.

Це все, що сказала свекруха. Пояснити їй щось не можливо.

Олена одразу ж стала на захист матері, і я залишалася в меншенстві. Віталій не хотів псувати стосунки з матір’ю, бо це була її квартира, і він хвилювався, що нас можуть прогнати.

Я не знаю, що робити. Ця ситуація мене дуже виснажує, але здається, що виходу немає. Чи є якесь рішення? Невже це триватиме далі? Підкажіть, будь ласка, що робити, адже більше я так жити не можу.

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page