І ось ми з Тарасом не разом, а причина – я недостатньо гостинно зустріла його батьків. Та про все по порядку.
Ми з Тарасом познайомилися ще на першому курсі університету. Я місцева, а він приїжджий. Його батьки живуть під Житомиром. Кілька років ми з ним просто приятелювали, а потім взаємини переросли у щось більше.
Після університету ми з Таросом оселилися у моїй квартирі. Батьки мої не прийшли в захват, що я живу з молодим чоловіком без штампу в паспорті, але своє невдоволення висловили лише один раз і тільки мені.
Рік ми просто прожили разом, притиралися один до одного, звикали до спільного побуту, а потім Тарас зробив мені пропозицію.
Ми одразу домовилися, що з дітьми поспішати не будемо. Я хотіла спочатку встати на ноги, зробити хоч якісь кар’єрні кроки, а потім уже можна було й про діток подумати. Тарас мене підтримав, хоча сам особливими амбіціями у кар’єрному плані не вирізнявся. Я взагалі думала, що треба буде обговорити з ним тему, що в декреті з дитиною сидіти належить йому.
А що? Гарний варіант. У мене є бажання будувати кар’єру і чогось досягати, у нього таких прагнень немає, він домашніший і націлений на сім’ю. Мені здавалося, що ми чудово одне одного доповнюємо.
Через різне ставлення до роботи заробіток у нас із нареченим теж був різний. Я отримувала більше, бо й працювала більше. Але проблем із грошима не було. Якщо Тарасу і не дуже подобалося, що основний гоувальник у сім’ї я, він це чудово приховував.
З батьками майбутнього чоловіка я була знайома лише заочно. І їх, і мене це цілком влаштовувало. Але коли було озвучено, що ми одружимося, його мама та тато виявили бажання познайомитися зі мною. Заради цього вони навіть вирішили приїхати особисто.
Вирішили і добре, я чекала. Маленькою проблемою стало, що вони приїжджали вранці в четвер, а я працюю п’ятиденку. Максим також, але він відпросився з роботи, а ось у нас такі речі не вітаються. Шеф часто повторює, що особисті питання слід вирішувати в особистий час. Швидше за все, мене відпустили б, якби я попросила, але я не бачила сенсу.
У середу після роботи я зайшла в магазин, купила продукти, а решту вечора витратила на приготування салатів, гарячого та яблучного пирога. Тарасу одразу сказала, що прийду лише увечері, бо з роботи не відпрошувалася. Наречиний кивнув і сказав, що батьків зустріне сам, він уже відпросився.
Вранці у четвер я втекла на роботу, залишивши коханому докладні інструкції, де і що лежить. Цілий день була біганина на роботі, я навіть пообідати не встигла. Хотілося зробити все до кінця робочого дня, щоби не затримуватися в офісі.
Увечері прийшла додому, натягнувши на стомлене обличчя привітну посмішку. Все-таки перша зустріч із майбутніми родичами! Сімейство Тараса зустріло мене на кухні, вони пили чай. Обличчя його мами виражало крайню міру невдоволення.
– Що ж ви, дівчино, так гостей зустрічаєте? – з порога зустріло мене її питання і увігнало мене в ступор. Як так?
Мама Тараса висловила, що це неповага – вони приїхали вперше, а я заявляюсь лише ввечері.
– Можна було б і з роботи відпроситись, ми не щодня приїжджаємо. Це неповага, як мінімум.
Я почала говорити, що начальство не схвалює будь-яких прохань, тому таке можливе лише у найважливіших випадках.
– Значить, приїзд батьків майбутнього чоловіка для вас не є таким важливим випадком? – підняла підведені брівки мама Тараса.
Я знітилася, не знала, що відповісти. Адже всі живі-здорові, навіщо ускладнювати все.
– Для жінки важливий дім та сім’я. Чи ви так не думаєте? Судячи з вашої поведінки, не думаєте. Інакше б не проігнорували перше знайомство з батьками майбутнього чоловіка.
Її манірний тон мене почав трохи напружувати. Я сказала, що робота для мене також важлива. Тим більше, що до їхнього приїзду я підготувалася. Удома чисто, їжа є, чисті рушники теж є – чого ще від мене треба? Щоб я це все з поклонами подавала?
Що кумедно – поки ми з мамою нареченого спілкувалися, ні її чоловік, ні Тарас ні слова не промовили. Я взагалі чекала, що коханий мене захистить, але він мовчав, наче риба.
Висловившись, жінка піднялася з-за столу і пройшла повз мене у відведену для них кімнату. Слідом шмигнув її чоловік, а Тарас залишився сидіти на кухні.
– І що це зараз було? – пошепки запитала я в нього.
– Мамі не сподобалося, що їх не зустріла. Вони спеціально їхали з тобою знайомитись, а ти на роботі.
– Ну, я ж прийшла. До того ж, вони їдуть не прямо зараз.
– Все одно. Мамо права, ти вчинила некрасиво.
Потім його покликала мама, і Тарас побіг на поклик. Я залишилася осмислювати почуте. Потім поїла, помилася і лягла спати. Ось я ще на цирлах не танцювала перед якоюсь чужою тіткою. Вона мені поки що навіть не свекруха, а вже так круто бере.
Вранці я пішла на роботу, поки всі інші ще спали. За день Тарас мені зателефонував разів десять із безглуздим запитанням “ти скоро”. Начебто йому не відомо, коли закінчується робочий день. Між нами виникла суперечка.
Додому я їхала без настрою. А як уявляла кислий вираз обличчя мами Тараса, так сумно ставало. Але вдома на мене чекав сюрприз – там нікого не було. Речей батьків Тараса теж не було, та й його не всі. Дзвонити та щось з’ясовувати настрою не було. Поїхали – рушничком дорога.
Тарас намалювався у неділю. Він приїхав забрати залишки своїх речей та віддати мені ключі від квартири.
– Ти навіть не зателефонувала, не дізналася, чому ми поїхали. І ти не вибачилася перед моїми батьками, – дорікав мені колишній наречений.
А з якої радості мені з’ясовувати причину їхнього від’їзду? Усі там дорослі люди. А сам він мені теж не подзвонив чомусь. А на тему вибачень перед його батьками – то тут ще питання, хто перед ким вибачатися має. Тарас теж переді мною не вибачився за те, що не заступився за мене перед батьками. Але я ж із цього приводу сцен не влаштовую.
Щиро кажучи, абсолютно не шкодую, що все вийшло так. Шкода лише, що стільки років стосунків ні до чого не привели, але добре, що все вирішилося і стало ясно ще до весілля. Тепер із батьками молодих людей знайомитимуся заздалегідь, а то, виявляється буває і так. Сподіваюся, моє ще попереду, мені лише 27 років.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
