fbpx
життєві історії
Після весілля Антон запропонував Орисі жити окремо, та вона, коли побачила сльози свекрухи, умовила його в протилежному. Справа в тому, що Антон з багатодітної сім’ї, де вже немає батька. Він і робив все, щоб його замінити. – Ми не впораємось без його допомоги, – бідкалася свекруха. Та цим вона зробила гірше не лише собі, а й єдиному сину. – Нам і без вашої дитини важко живеться. Давай в інтернат Дмитра здамо, – сказала вона, коли Антон на деякий час поїхав за кордон

Після весілля Антон запропонував Орисі жити окремо, та вона, коли побачила сльози свекрухи, умовила його в протилежному. Справа в тому, що Антон з багатодітної сім’ї, де вже немає батька. Він і робив все, щоб його замінити. – Ми не впораємось без його допомоги, – бідкалася свекруха. Та цим вона зробила гірше не лише собі, а й єдиному сину. – Нам і без вашої дитини важко живеться. Давай в інтернат Дмитра здамо, – сказала вона, коли Антон на деякий час поїхав за кордон.

На перший погляд Орися Петрівна звичайнісінька пенсіонерка, яка живе одна і щотижня очікує на приїзд свого сина. Однак візити ці нетривалі і їй ніколи не залишають онуків, хоча вона ще б дала собі з ними раду – здоров’я дозволяє.

Справа вся в тому, що в її житті була лише одна значуща людина. Її свекруха. У молодості, будучи родом з села, вона з подругою приїхала в місто. Жили на квартирі, там то вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.

Антон був трохи старший Орисі Петрівни і жив по сусідству зі своєю матір’ю, братами і сестрами. Він був старшим сином і тому, замінивши молодшим батька, був єдиним працюючим у сім’ї.

Коли Орися і Антон одружилися, він їй відразу запропонував переїхати. Однак Орися, бачачи сльози свекрухи і розуміючи, що позбавляє сім’ю єдиного годувальника, відмовилася. На що Антон відповів “потім будеш жаліти і плакати, але вже буде пізно”.

Перейшовши жити в будинок чоловіка, Орися була – прислуга. Після роботи готувала на всіх їжу, прала, прибирала. Всіляко намагалася догодити свекрусі, похвала свекрухи стала сенсом її життя. Тільки чим більше вона намагалася, тим більше невдоволення викликала.

З часом у них з Антоном народився син, однак це тільки погіршило ситуацію. Адже він був зайвим в будинку, де було троє неповнолітніх дітей свекрухи, зайвий крик її дуже дратував. Тому коли Антон поїхав працювати на деякий час за кордон, свекруха наполягла, щоб дворічного Дмитрика здали в інтернат.

І Орися погодилася, адже свекрусі і так важко, а тут ще вона зі своєю дитиною.

Антон повернувся додому аж через 3 роки, і одразу ж забрав сина додому. В цей час він і вирішив будувати свій будинок, свекруха вмовила розділити ділянку навпіл, щоб син був поруч. Минув час, свекруха пішла з життя, тільки Орися продовжувала допомагати, спочатку братам і сестрам чоловіка, а потім і його численним племінникам. Позбавляючи при цьому свого власного сина практично всього.

Закінчивши школу, Дмитро поїхав вчитися, і після, отримавши освіту, повернувся в рідне місто, але не в рідну домівку. Після того, як з життя пішов Антон, Орися віддала будинок одному з племінників чоловіка, сама ж перебралася в його однокімнатну квартиру. Крім сина, який так рідко приїжджає, більше до Орисі Петрівни ніхто не ходить. І вона щиро обурюється на свою молоду невістку, яка щиро намагається їй догодити.

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page