Після весілля було прийнято рішення, що ми з Микотою йдемо жити до його мами, хоча я, погоджуючись на такий крок, розуміла, що буде дуже нелегко, оскільки зі свекрухою взаємини склалися не просто від самого початку.
Іванні Дмитрівні не подобалося те, що я не маю свого житла, що я з іншого міста. Батьки далеко, а тут у мене живуть дідусь із бабусею. Приїхавши одного разу до них, я й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Переїжджати до моїх батьків Микита не хоче, і я його розумію, бо у маленькому містечку з роботою нам обом буде складно.
Живемо так уже три роки, є синочок Богдан, якого свекруха не надто любить, вона зайнята більше собою, мріє ще раз вийти заміж. Я б була щиро рада, якби вона переїхала жити до майбутнього чоловіка, але вийшло так, що ми змушені були поїхати до моїх бабусі з дідусем, оскільки Іванна Дмитрівна привела нареченого жити до себе.
Стояв початок літа, бабуся запропонувала тоді дідові пожити на дачі, щоб ми побули самі, але я розуміла, що буде дуже непросто, коли прийде зима, і вони повернуться назад.
Вже зараз, хоча минула лише осінь, я помічаю, що їм заважає дитина, хоч вони й люблять Богданчика дуже, але постійно з ним в одному будинку – це вже не для їхнього віку. А тут я дізналася, що знову при надії. Ми з Микитою хотіли ще одну дитину, але не так скоро. Вирішили залишити, але побоююся сказати про це бабусі, вона мене не зрозуміє.
Будинок у них не дуже великий, двокімнатний, тісно для такої родини, а тут ще поповнення. Але тут ми дізнаємося, що свекруха з чоловіком переїхали і живуть у нього, квартира стоїть порожня, але нам вона про це не сказала.
Коли Микита зателефонував матері і сказав, що ми повертаємося назад, вона була не рада, бо планувала віддати квартиру під оренду. Але чоловік сказав, що має право на квартиру таке саме, як і мати.
Зараз ми живемо в цій квартирі, у Іванни Дитрівни є ключі і вона приходить у будь-який їй зручний час, щоб перевірити, чим я зайнята, як у квартирі, робить постійно зауваження, а потім дзвонить моїм батькам і розповідає, що я недолуга господиня і матір.
Через делікатний стан мені справді важко справлятися з домашніми справами, ще й дитина маленька забирає багато часу, але мама Микити, замість того, щоб зрозуміти чи допомогти, тільки чіпляється постійно. Якось вона навіть сказала, що нам не на часі друга дитина, що ми і з одним не можемо впоратися. Купити свою квартиру немає можливості, винаймати також, а як жити в таких умовах, не знаю. Ось така у нас ситуація.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
