Після весілля ми стали жити в квартирі свекрухи. Ольга Петрівна розлучена, мій чоловік її єдиний син. Більше того, на той час вона працювала в іншому місті, тому квартира пустувала. Зі свекрухою у нас чудові відносини, єдине, що мене злегка дивувало, це її мама, бабуся Василя. Жила вона через два будинки від нашого, тому приходилось частенько туди заглядати, або ж навпаки, вона до нас. Так сталося і того дня.
***
Так уже склалося, що ми з чоловіком якийсь час жили в квартирі його матері, поки вона працювала в іншому місті.
Доглядали і за його бабусею по маминій лінії, яка жила через пару будинків від нас. У ті рідкісні випадки, коли Ольга Петрівна (мама чоловіка) приїжджала додому, їх суперечки з бабусею були щоденною процедурою.
Бабуся, м’яко кажучи мала складний характер і свою “правильну” думку з будь-якого приводу.
Це завжди стосувалося, як нам з Василем здавалося, якихось дрібниць: щось там на городі вирвала, хоча просили цього не робити, принесла хліб, коли сказали, що нам не треба, варить гору вареників, коли ми її запросили на вечерю , хоча у мами все приготовлено і вони явно зайві.
Ну ось незрозуміло чому вона так чинить. Може подзвонити і запитати, а чи не треба приготувати вареників вам при такому ось випадку, дружно відповідаємо, що не треба, у нас все готово і т.д., а вона готує і несе, і так кожен раз, ну що таке?
Так ось після чергової такої вечірньої суперечки, приходить вона до мене поки Ольги Петрівни не було вдома і каже, що щось з нашою мамою не так, психіка у неї руйнується з тією роботою і все в такому дусі.
Просить мене допомагати їй поки вона тут по дому, щоб відпочила, охолола, наприклад, посуд хоч помий та борщу звари. Я втупилася на неї, не знаючи що сказати.
Словом я багато по дому роблю, і посуд завжди помию, і поїсти приготую, і речі в пралку закину, квіти поливаю так і по дрібниці, так би мовити, беру участь в сімейному побуті.
Свекруха ніколи не скаржилася, навіть навпаки, хороші у нас, в загальному, відносини. Так подумавши пів секунди їй і відповідаю, мовляв все окей, я і так все це роблю.
Вона не довго думаючи, встає і каже: “Ти тільки не розповідай нікому, не налаштовуй нас один проти одного” і йде між тим сказавши: “Закрий за мною двері”. А я так і залишилася сидіти за столом трохи дивуючись після цієї милої коротенькій бесіди.
Я схоже щось не розумію. Може і я така буду в старост! Не дай Бог!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
