fbpx
життєві історії
Після весілля ми стали жити з мамою Вадима. У нас були хороші стосунки, я навіть мамою її кликала, а вона мене донею називала. Ми зробили невеличкий ремонт, замінили старі меблі на нові. Обоє працювали і збирали гроші на власну квартиру. В той день ми повернулися від друзів, і зрозуміли, що в дім нам не попасти – змінені замки. Зателефонувавши на мамин номер слухавку підняла сестра. – Халява закінчилася

Після весілля ми стали жити з мамою Вадима. У нас були хороші стосунки, я навіть мамою її кликала, а вона мене донею називала. Ми зробили невеличкий ремонт, замінили старі меблі на нові. Обоє працювали і збирали гроші на власну квартиру. В той день ми повернулися від друзів, і зрозуміли, що в дім нам не попасти – змінені замки. Зателефонувавши на мамин номер слухавку підняла сестра. – Халява закінчилася.

***

Поїхали ми з чоловіком додому після того, як були на вихідних на дачі з друзями. Відпочивали, розважалися. Коли повернулися, зрозуміли, що двері не відчиняються, замок заїв або що? Зателефонувати вирішили матері Вадима, а слухавку його сестра взяла.

– Досить вже халявно вам живеться. Мама тепер поживе у мене і до вас не повернеться. А ви речі можете з четвертої квартири забрати. Тітка Стефка про все в курсі.

Саме так нас і виселили з квартири, яку ми обживали більше трьох років. Нудно стає, як згадаю, як повелися на ті домовленості – жити з матір’ю чоловіка. Ми зробили ремонт в її квартирі, платили за комунальні, оновили меблі, завжди купували продукти. А сталося так…

І жили ми без жодних конфліктів, розкошуючи. Все було добре, навіть ідеально. Нам подобалося проводити час всім разом. Ця ситуація викликала стільки запитань, а відповідей ми отримали рівно нуль!

Ну, що ж поробиш, забрали речі, не всі, до речі. Стали питати сусідку, а та руками розводить і сама здивована.

– Приходила твоя сестра з підозрілим типом, щось говорила твоїй матері, довго обговорювали вас, а потім мати така зла вийшла. Навіть уявити не можу, що та Василина їй нашептала.

Ми тоді до моєї подруги пішли. Вона нас впустила на тиждень. Потім взяли квартиру в оренду, а через пів року і в свою з’їхали. Вадим давно збирав і ми змогли купити маленьку квартирку для нас. Уже про майбутнє думали.

Ми не нав’язувалися, а родичі чоловіка до нас навіть на свята не дзвонили. Абсолютно розірвали всі контакти і не спілкувалися з нами. Причин нам ніхто так і не пояснив, а ми й не питали вже.

Чотири роки їх не було, а тут з’явилися в кінці літа.

Їм дуже був потрібен дозвіл Вадима на продаж квартири. Саме тієї, з якої нас вигнали. Точніше, його добровільна відмова. А все через прописку. Чоловік міг проживати в ній навіть тоді, коли вона буде продана.

Вадим не став сперечатися або питати хоч щось. Просто виписався і все. Дякувати ніхто не став, звичайно.

Всі наші друзі нам раз у раз радять весь час, щоб ми заяву в поліцію несли, щоб ми лаялися, щоб двері вибивали, щоб сперечалися і вимагали гроші за те вкладене, що ми для квартири зробили. А ми нічого з цього робити не хочемо.

Просто не хочемо чіпати цих людей. Я їх і людьми не назву. Чому по-людськи не поговорити, і не пояснити все? Я б все зрозуміла, як і Вадим. Ми б з’їхали і все. Як сім’я б розібралися, але ж ні. Вони за спиною…

Але зараз нам добре. П’ять років живемо тільки для себе, ніхто не чіпає нас, ми нікого не чіпаємо. Прекрасно ж! Відчуваємо себе відмінно, тільки не розуміємо, чому мати чоловіка так вчинила? Чому?

Чому вона так з нами вчинила? З рідним сином? Мене три роки дочкою кликала навіть. Що могло вплинути на неї – не знаю. І знати не хочу вже.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page