Я нормально відношусь до такого характеру дочки. Ну не всім дівчаткам дано носити сукеночки та бантики. Не заставляти ж її…
Після весілля ми з Нестором жили в однокімнатній квартирі, а через декілька років переїхали в свій будинок. Так як здоров’я у свекрухи погіршилося, ми спільно вирішили продати їх зі свекром квартиру, і забрати до себе. В нас на той час вже була дочка, з якою Іванна Йосипівна мені допомагала. – Інно, мені соромно, що Христя як той “хлопчисько”. В неї навіть друзів дівчаток немає. Ох і будете ви з нею мати, як не візьметесь за виховання.
***
Жили ми з чоловіком в квартирі, поки не побудували будинок за містом. Переїхали, коли Христинці п’ять років було. Забрали батьків чоловіка, тому що свекрусі потрібне було свіже повітря, щоб бути здоровішою. Іванна Йосипівна, коли була здорова, допомагала то обід приготувати, то за онучкою доглянути. Хоча вона в садок ходила і рідко хворіла. Я то на роботі, то на навчанні, чоловік теж крутиться.
Ми ніколи не лаялися! Я, навіть коли була з чимось не згодна, говорила дуже тихо, боячись спровокувати хворобу. У Іванни Йосипівни крім “задухи” ще купа захворювань. Я і крапельниці навчилася ставити, і уколи, і масаж. За кілька років “напади” припинилися зовсім. Тиск стабілізувався, суглоби не запалювалися. Стан задовільний, як говорили лікарі.
Вона стала садити дерева, зелень, овочі. А Христя любила лазити по деревах, я не забороняла, ну хоче дитина. А свекруха забороняла.
– Дівчатка так не роблять!
І ось ми опинилися в один час в саду. Ми корчували дерево, батьки копалися в городі. Тут чую бабуся кричить на онучку, щоб злізла з дерева, а то поламає його. Христинка відповіла, що акуратно буде і не зламає. Бабуся наполягала на своєму, а дочка не слухалася.
Тут вона сердито каже вже мені.
– Ти готуйся, бо в тебе не дочка виросте, а балуваний “хлопчисько”! Вона ж зовсім не слухає старших! Ось згадаєте мої слова, а пізно буде!
Я не стала відповідати, попросила Христю піти в інше місце і не злити бабусю. Сама виправдовую її, що вона втомилася, розлютилася, хвороби ще всякі, важко. Але причому тут “балуваний хлопчисько”? Чому відразу “будете ще з нею мати?” Прикро було. Потім ця тема не піднімалася.
А недавно виявилося, що бабуся досі думає, що моя дочка росте нікудишньою, бо серед її друзів більше хлопчаків. Приходить вона вранці до нас засмучена і каже, що вона так і знала, що це трапиться. Почали з’ясовувати. У них з кімнати пропала пенсія. Значить вкрала Христя або її друзі, які часто приходять до неї в гості. Треба йти в школу і все виясняти.
Ми з чоловіком впевнені, що не могло таке статися. У нас гроші лежать на поличці у відкритому доступі. Жодного разу не пропали. Треба добре пошукати у себе. Свекруха стала наполягати, що всюди подивилася. Довго сперечалися. Умовили разом пошукати. Знайшли у них під диваном. Дідусь свою пенсію загорнув у газету і залишив на спинці дивана. Вони впали. А бабуся шукала гроші, на газету не звернула увагу.
Уявляєте, як мені боляче! Стільки років разом, не лаялися, питаєш її, відповідає, що все нормально. А в думках таке творилися. Змови якісь, про онучку думає, що вона злодійка. Про друзів її теж. А чоловік настільки засмутився, що проговорився, що всі ці роки мама переконувала його, що дружина йому не підходить, тому що зла. Це я зла?! Я, яка жодного разу голос на неї не підвищила? Яка постійно доглядає за нею? Добре, що у чоловіка своя думка про мене…
Як би ви вчинили на моєму місці? А ще я й справді почала задумуватись, а чи добре це, коли твоя дочка більше дружить з хлопчиками, ніж з дівчатками. Що скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
