Тільки моя мати, мабуть, була рада моєму народженню. Я друга дочка – батько був дуже розлючений на долю. – Можливо, наступного разу це нарешті буде хлопчик, – пробурчав він собі під ніс і пішов на вулицю з цигаркою.
Наступного разу не сталося. Моя мати пішла з життя, коли мені було три, моїй сестрі Марусі – п’ять. Мама нам часто розказувала та читала казки. Моєю найулюбленішою була казка про Попелюшку.
Не знаю, чи був у моїх батьків щасливий шлюб. Тоді це не було зрозуміло. Хоча батько був скупим на почуття, але був доброю та працьовитою людиною.
Після відходу матері в основному нами опікувалась тітка Анна, сестра мого батька. – Василю, так тривати не може, – сердито сказала вона, – ти повинен знайти жінку! Адже вдома на мене чекає чоловік і сини.
Незабаром тітка Зоя переїхала до нас. Вдова з сусіднього села з дочкою, якій стільки ж років, як і мені. Весілля було за кілька тижнів. Тато думав, що жінка з дитиною буде піклуватися і про його двох дівчат.
– Ти у мене набагато красивіша за них, – часто я чула, як мачуха говорила своїй доньці. На душі було так боляче…
Одного дня Маруся прокинулась з дуже високою температурою.
– Зоє, може нам краще викликати лікаря? Марусі щось геть не добре стає – стурбовано запитав батько. – Дівчина горить!
Наступного дня Марусі не стало…
Це повністю зламало мого батька. – Я не повинен був її слухати і викликати лікаря, – буркнув він нетверезим голосом.
З цього дня він більше працював, ніж знаходився дома, було видно, що йому дуже важко, а коли таки приходив ввечері додому, то частенько заглядав у чарку. Все це і довело батька до біди… Перед тим, як тато покинув цей світ, Зоя привела додому нотаріуса, а він переписав їй все що у нас було, зрозуміло, що тоді батько був у нетверезому стані.
Мені було лише вісім років, коли його не стало. Я ходила до початкової школи другий рік. Я любила школу! Завуч нашого маленького села помітив, як я люблю читати, і почав позичати мені книги.
– Вдома і в полі стільки роботи, а наша пані читає! – говорила мені мачуха.
Мені не дозволили носити книги додому, тож завуч залишав мене на годину після уроків у класі, і я занурювалася у світ казок та історій!
Я відчувала себе Попелюшкою з моєї улюбленої казки! Зоя перекладала на мене дедалі більше роботи. Я готувала, прала, прибирала і бігла в поле. Її Лесі нічого робити не довелося.
Мені довелося покинути школу у чотирнадцять років, хоча вчитель і просив Зою продовжити навчання.
– Для чого Стефі освіта? Для свиней?
Тож я сиділа дома і працювала з ранку до ночі.
Одного разу на сільській вечірці я зустріла Ігоря. Він приїхав в наше село зі Львова до друга. Незважаючи на те, що він не був принцом з казки, ми все ж почали зустрічатися.
Це була єдина можливість для мене врятуватися від ненависної мачухи. На весні ми відгуляли скромне весілля.
Ми жили у старенькому будинку в центрі Львова, разом із батьками Ігоря. Ігор та його батько працювали на колії. Моя свекруха не була злою в душі, але вона не могла пробачити мене за те, що я, за її словами, прийшла в дім без приданого. Незабаром я дізнався, що Ігор зраджує мені зі своїм давнім коханням. Мати його була цьому навіть рада, адже та дівчина була міська пані.
Ми розлучились тихо, і нам з Катрусею було дуже важко. Я влаштувалася двірником і мені дали кімнатку для проживання з дитиною. Через деякий час, я домоглась того, що квартира стала моєю.
Потім я зустріла Йосипа. Я завжди говорила, що мати, мабуть, надіслала мені його з небес. Він був нашим сусідом, і дуже доброю людиною. Він часто носив Катрусі солодощі, іграшки та фрукти. Я помітила, що він намагався зблизитись з нами.
– Стефо, чи можу я запросити тебе та Катрусю до зоопарку? – боязко запитав він. Катруся була щаслива, а я, мабуть, вперше в житті закохалася.
Через кілька місяців ми переїхали до нього. Йосип жив один. Він був найкращим татом для Катрусі, і він ніколи не робив різниці між нею та нашою спільною донькою Ганною.
Іноді людині доводиться довго чекати щастя. Ми провели разом п’ятдесят прекрасних років.
Я впевнена, що Йосип і є цим принцом на білому коні!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – lelum
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
