Після відходу єдиної дочки у інший світ я продовжувала жити з зятем і онуками в одній хаті. Я жила на першому поверсі, а вони на другому, хоча їли ми всі те, що готувала я. Одного разу я зрозуміла, що в Івана появилася жінка. І хоча в мене була свого роду ревність, я все ж познайомилася з Христиною, а згодом навіть запропонувала їй з дочкою переїхати жити до нас. Я не уявляла свого життя без онуків. Вони єдина моя радість. Та Христя зробила все, щоб розділити нас.
Мене звуть Анна, мені 53 роки, я вдова. Мого чоловіка не стало багато років тому. А згодом на небо відправилась і наша донечка. Довгий час я була другою мамою для своїх онуків, поки мій зять не одружився вдруге. Зараз в основному його дружина заважає мені бачитися з онуками.
Я вийшла заміж за набагато старшого чоловіка. Володя був на двадцять років від мене старший. Я закохалася у нього з першого погляду. Він міг бути моїм батьком. Якщо чесно, я, мабуть, спочатку шукала у ньому батька, бо свого я ніколи не знала.
Коли я зрозуміла, що ношу під серцем дитя, ми відгуляли весілля. Народилася Вірочка. Я тоді ще навчалася. Після університету я працювала вчителем молодших класів.
На жаль, чоловік занедужав і через кілька років його не стало. Ми залишилися самі.
Після закінчення навчання Віра познайомилася з Іваном, а у 23 роки дочка повідомила нам гарну звістку, що носить під серцем нове життя. Молоді люди одружилися і в них народилися близнюки, двоє гарних хлопчиків, Дмитрик і Павлик.
Ми всі разом жили у великому будинку, який ми з чоловіком успадкували від його батьків, і ми його повністю переробили під себе. У ньому без проблем можуть проживати дві сім’ї. Я зайняла перший поверх, а у молодих був весь другий.
Я з самого початку допомагала своїй доньці з близнюками. Я вже майже десять років вдома, працюю перекладачем з іспанської, також маю кілька приватних учнів. Тож доглядати дітей разом із Вірою та Іваном не було проблемою.
За рік до того, як хлопчики пішли в перший клас, з донькою сталося непоправне… Необачний водій… дорога…
Це був дуже важкий для всіх нас час. Іван навіть потрапив в клініку на кілька тижнів. Доводилося доглядати за хлопцями.
Незважаючи на те, що я також дуже важко пережила втрату єдиної доньки, я відчувала, що маю взяти себе в руки головним чином через близнюків. Довгий час я заміняла їм маму і тата.
Іван почав працювати лише через пів року. Йому допомагали спеціалісти та сини. І, можливо, я теж, він міг розраховувати на мене в усьому.
Поступово наше життя налагодилося. Іван жив з близнюками на другому поверсі, я – на першому. Але вони приходили до мене їсти, і хлопці теж були зі мною, поки тато був на роботі, я практично заміняла їм маму.
Іноді я змушувала Івана жити своїм життям, не втрачати друзів, ходити на риболовлю з друзями. І хоч мені це не сподобалося, я порадила йому також не опиратися жіночій увазі. Було б неприродньо, щоб він залишався один, він молодий, у нього все життя попереду.
Зрештою Іван знайшов дівчину, розлучену маму з маленькою дівчинкою. Правда, він приховував її від мене кілька тижнів, боявся, що я буду проти. Але незабаром я зрозуміла, що в його житті з’явилася жінка, тому він повинен відкрити правду.
Я дуже боялася першої зустрічі, не знаючи Христини, я вже ревнувала. Зрештою все вийшло досить добре. Вона прийшла з маленькою Златкою, яка відразу порозумілася з близнюками.
Вони почали відвідувати нас досить регулярно. Коли я побачила, що молоді люди добре розуміють один одного і сприймають дітей одне одного, як своїх, я запропонувала Христині з донькою переїхати до нас, що й сталося.
Однак незабаром спільне життя перестало працювати. Я виявила, що Христя зовсім інша, ніж я знала її під час її візитів до нас.
Немає потреби описувати всі наші незгоди, в кількох словах, напевно, досить сказати, що вона почала розширюватися в моєму домі та командувати моїми онуками та мною.
Я звикла до комфорту, до того, що хлопці багато часу проводили в мене і часто брали з собою маленьку Златку. Але Христя не хотіла цього, вона заборонила їм приходити до мене, сказавши, що вони мене тільки дратують і що я їх дуже балую. На жаль, я також не знайшла прихильності Івана, він дуже закоханий у Христину.
Після однієї “бурі” між мною та Христиною, Іван прийшов сказати мені, що вони виїжджають протягом тижня.
– Буде краще всім, якщо ми будемо жити окремо один від одного.
З одного боку, я відчувала полегшення, що не буду бачити Христину щодня, але з іншого боку, я б змирилася з цим, якби вона жила зі мною в мирі. Я не хотіла втрачати онуків.
Я підозрювала, що побачити їх буде проблематично. І я не помилилася. Щоб побачитися з ними, доводиться практично благати Івана про зустріч. Іван робить все так, як того хоче Христя…
Я місяць не бачила Дмитрика і Павлика, тільки розмовляла з ними по телефону. Вони ніколи не запрошують мене до себе додому, і я досі не знайшла у собі сміливості подзвонити в їхні двері.
Як тепер з цим жити і це прийняти?
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
