fbpx
життєві історії
Після всього я поїхала пожити до своїх батьків. Він дзвонив, вибачався, сказав, що кається, але я йому не вірю. Повертатися не хочу, хоча батьки і наполягають. Доньці вже 7 років, вона багато чого розуміє, хоча і сумує за домівкою, татом, але говорить, що у бабусі з дідусем краще, спокійніше

Мене звати Надія, і мені 38. Чоловік мій Антон, і він молодший за мене на 2 роки. В шлюбі ми вже 11 років. Є донечка. Все б нічого, та мій чоловік дуже ревнивий. Я буквально живу за розкладом, ніде не можу затриматися навіть на десять хвилин, дома одразу ж скандал.

Спочатку це було нестерпно, навіть на розлучення подавала, але чоловік на колінах обіцяв виправитися. Обіцянку свою не стримав, звичайно. (Хто був у такій ситуації, мене зрозуміє. Це як хвороба).

На той час у нас вже народилася донечка Валерія і я вирішила, що у дитини повинен бути батько. Поки сиділа з дитиною вдома, ще було терпимо, але через два роки я вийшла на роботу, так як на моє місце вже хотіли брати іншу людину.

Антон, звичайно, був проти, сказав, що хоче ще сина, і щоб я не працювала, а займалася дітьми. Взагалі-то він добре заробляє, і я можу собі дозволити не працювати, але я боюся втратити кваліфікацію, так як життя з чоловіком, чим далі, тим гірше, боюся залишитися біля розбитого корита. Але він звинувачує мене в тому, що я рвуся на роботу, щоб йому зраджувати.

Я вже якось пристосувалася до його складного характеру, але вчора ідбулось те, чого я зовсім не очікувала, він вдарив мене.

Все почалось з того, що до мене прийшла подруга, ми сиділи з нею, пили чай, спілкувалися. Вона незаміжня, розповідала про свого одруженого коханця, і в цей момент до нас на кухню зайшов Антон. Він почув її розмову, хоча вона, знаючи його ревнивий і запальний характер, відразу затихла. Цим вона лише погіршила становище. Коли вона пішла, Антон почав звинувачувати мене в тому, що ми з подругою на пару маємо коханців і обговорюємо цю тему, коли його немає.

Я все заперечувала, довелося розповісти про роман подруги, але чоловік не повірив. В результаті сильно мене вдарив і ображав такими словами, що я просто не зможу його пробачити ніколи.

Після всього я поїхала пожити до своїх батьків, він дзвонив, вибачався, сказав, що кається, але я йому не вірю. Повертатися не хочу, хоча батьки і наполягають. Доньці вже 7 років, вона багато чого розуміє, хоча і сумує за домівкою, татом, але говорить, що у бабусі з дідусем краще, спокійніше.

Я її прекрасно розумію, вона ж відчуває цю напружену ситуацію дома. Що робити, не знаю.

Не хочу радитися з родичами, щоб моє життя вони обговорювали. Бачу, що тут можна не тільки виговоритися, розповісти життєву історію так, як є, а й отримати пораду. Тому і виливаю вам своє життя. І чекаю на правильні поради, які змінять наше з донькою життя на краще.

Дякую, що знайшли час, та прочитали мою історію. Будьте здорові та щасливі!

Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook