– Після випадку, що трапився з будиночком, я взяла документи, і подалася до міста, в мене ж там дочка живе, – сказала бабуся. – Прожила з Оленою та зятем я не довго, близько місяця. – Мамо, гадаю тобі краще з’їхати, ти вночі хропиш, та й за столом себе не дуже добре ведеш. Мені перед Артемом незручно. – Ближче обіду я забрала свої пожитки, і повернулася в село.
Довелося, якось очікувати міжміський автобус на автовокзалі. На вулиці була холодна осінь. Лив дощ. Мій автобус за розкладом відходив через п’ятдесят хвилин.
Я влаштувався в кріслі залу очікування, дістав телефон і почав “шуршати” по інтернету. Поруч зі мною було вільне місце і поруч підсіла жвава бабуся.
Мимохідь ми почали спілкуватися, видно їй дуже хотілося з ким-небудь поговорити. Почалася розмова з банального – погода. Розмову я підтримав.
Бабуся була дуже балакуча, розповіла про себе, про своє життя. Старенька мені повідала про своє життя-буття. Розповіла, як у неї згорів дерев’яний будинок.
Будинок був великий на дві сім’ї. В одній проживала бабуся, у другій половині неблагополучна сім’я.
В одну прекрасну ніч в пів-будинку сім’ї спалахнула пожежа і перекинулася на бабусину сторону. Бабуся встигла врятувати документи, гроші, дещо з одягу.
Будинок вигорів повністю, слава Богу ніхто згорів.
Діватися не куди, бабуся поїхала до своєї дочки в місто. Пожила у неї тиждень. Зять їй, нічого не говорив.
А через місяць дочка за сніданком сказала: “Мамо, ти хропиш і чавкаєш!” Поки дочка з зятем були на роботі, зібрала бабуся свої пожитки і поїхала.
Тут у неї в очах з’явилися сльози. Вона їх змахнула. “Я ж її одна виховувала. Вивчила в школі і інституті.
Допомогла з купівлею квартири в місті. Допомагала виховувати онуків-близнюків” – ще розповідала бабуся.
У мене клубок підкотив до горла, ну думаю: “Як так можна? Хіба це дочка?!”
Запитав стареньку: “А де ви зараз живете?”
Бабуся відповіла: “Поїхала назад до себе в село. Заселилася в порожній будинок. Там і живу”.
“Чим небудь допомогти, бабусю?”
“Нічого не треба, все у мене є. Чи багато мені старій треба?”
Посадив я бабусю на автобус, побажав міцного здоров’я. Ось така сумна історія.
Дякую, що дочитали. Бажаю вам щастя і удачі!
Фото ілюстративне – d-pt.ppstati
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
