Після заміжжя моя любов до гостей не зникла, але більше я завжди воліла приймати гостей, ніж гостювати. Зустріч гостей для мене – це прибрати квартиру, побігти в магазин за смаколиками, дістати всі наявні різносоли, весь день стирчати біля плити-духовки і до приходу довгоочікуваних гостей заставити стіл так, щоб вільного місця не було.
Чи то я розпестила друзів-родичів, чи взагалі це просто не властиво більшості людей, але чомусь нас особливо ніхто і не запрошував до себе, воліючи проводити час у нашому будинку. Ця «гра в одні ворота» відкрилася для мене, коли ми переїхали з невеликого провінційного містечка до обласного.
Рідкісний тиждень обходився без візитерів. Спочатку після переїзду ми жили в однокімнатній квартирі вчотирьох з чоловіком і двома дітьми, тому гості, що приїжджають на кілька днів, потихеньку стали втомлювати, оскільки їм доводилося поступатися єдиним диван у квартирі, а самим спати на підлозі.
Та й взагалі мені все більше це нагадувало гостьовий будинок із системою «все включено». Я нескінченно готувала, прибирала за гостями, будь-якої доби зустрічала-проводжала, розважала. Чому лише я? А чоловік працював, тож усе діставалося мені.
Ніхто з тих родичів і друзів, хто приїжджав, не морочився, купуючи квитки на нічні рейси, розраховуючи, що їх привезуть-відвезуть. Не переживали, приїжджаючи хворими, з темперературою.
Нині ми живемо у власному будинку. Це ще більше приваблює всіх наших знайомих. Поступово новина про приїзд чергових друзів-родичів почала викликати у мене неприємні відчуття. Ні, я, як і раніше, люблю приймати гостей. Але! Коли вони приїжджають на день-два, самостійно або вранці-вдень-вечором, якщо їх треба зустріти.
Ентузіазм гостинності мій зменшився – я не ношуся по дому з ганчіркою і шваброю, готуючись до зустрічі «гаряче коханих і дорогих» родичів. Тепер волію прибирати одразу після завершення посиденьок, оскільки зазвичай після від’їзду гостей потрібне генеральне прибирання. Хоча, як і раніше, наготовляю купу їжі.
Зараз ось чекаємо на чергових родичів днів на п’ять проїздом, і я намагаюся налаштувати себе на «радість зустрічі». Адже вони давно вже в нас не були, нічого поганого нам не робили. І відчуваю себе винуватою тому, що не можу радіти і бути гостинною щиро. Не залишає думка, що чому не можна обмежитися одним-двома днями?
Невже люди не розуміють, що ми маємо свій власний спосіб життя, в який вони вносять дискомфорт? У нас робота, у дітей школа, домашні справи.
Крім того, весь час згадую, що коли ми були проїздом у будь-кого, намагалися бути не обтяжливими – добиратися самостійно, гостювати не більше 1-2 ночей, допомагати по господарству і приходити з повними пакетами продуктів гостинців. То чому ж наші гості не такі? Просто якось сумно від цього трохи.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
