Післяноворічний понеділок, ранок. Дзвонить мені незнайомий номер.
– Ало, привіт! Напевно, не впізнав.
– Вітання! Так, не впізнав.
– Це твій брат двоюрідний, Дмитро, пам’ятаєш у дитинстві в селі нашому був?
– Ох, нічого собі, несподівано, років 25 минуло, так?
– Словом, ми прилетіли на два дні з Амстердаму, завтра вже назад. Після роботи тоді нас підхоплюй і місто покажеш, посидимо десь трохи легенько, а то нам рано вранці летіти. Узакінчуєш?
– Ну, взагалі о 19.00 завершується робочий день.
– Ну добре, забереш нас о 19.30. Давай, не відволікаю більше, подзвоню ще ближче до 19-ї.
І ось я стою, думаю. Що це було? Брат знайшовся. А можу я, не можу – нікого не хвилює. Каже, легенько посидимо, їм же вилітати рано. А чи я маю справи – нікого не турбує. От може ну його, і ще років на 25 не побачимось, раз ти спонтанний такий, подумав я.
Але все ж зустрілися. Брат Дмитро – чудовий мужик! І дружина Ольга у нього дуже приємна. Чудово погуляли, я хоч сам містом пройшовся. Грошей ніхто не просив і не нав’язувався. Сиділи допізна, історії розповідали про Київ і Амстердам, згадували дитинство, пили каву. І так, він простий і душевний, а я змалодушився – відвик від такого спілкування, здається, що всі довкола хочуть чогось від тебе. І звісно, у нас різні ритми життя та ставлення до часу. але приємна вийшла зустрі, дружина моя з сином також під’їхала до нас у кафе. Можливо, якщо все добре буде, весною в Голандію полетимо – запрошення від Дмитра отримали.
Зі святами всіх, друзі! Світ кращий і добріший, ніж ми іноді думаємо, давайте про це пам’ятати!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com, автор О. Шатіло.
