fbpx
життєві історії
Пів райцентру тоді на суд зійшлося, коли хату між рідним сестрами ділили. Катря, як і мати, зла була на тітку Ганну, що та права заявила на батьківське житло, яке сама ж відбудовувала, ремонтувала. І ось старезна самотня Катря вилізла з хати в зарослий бур’янами город. Де всі?

Синів Векла й Пилип не мали. Зате Ганна була схожа на батька Пилипа: статна сильна. Разом з батьком будувала нову хату на їхньому родовому подвір’ї. Інші чотири дочки допомагали трохи, але основна робота була на Ганнусі і батькові.

Хата вийшла на славу. Висока, білена. Крита свіжим очеретом. Навіть війну пощастило їй вистояти. А ось людям пощастило менше. Батьки і дві сестри не пережили вогняні роки…

Зосталися вони вдвох з колись великої родини: Ганна і старша сестра Степанида.

Ганна якраз у 39-му вийшла заміж, переїхала за чоловіком в сусіднє містечко. Там народилися у них одне за одним двоє діток. 45-й Ганна зустріла вдовою фронтовика з однієї донечкою. Синочка старшого забрала бомба… І будинок, де вони жили, теж.

Повернулася Ганна з дитиною на руках у свій райцентр з дитиною на руках, у батьківську хату.

Але на порозі стала руки в боки старша сестра Степанида, яка теж втратила чоловіка і лишилася з дочкою, трохи старшою від Ганниної дівчинки:

– Немає тобі тут місця, Галько! Ти з’їхала, а ми тут жили. Наша це хата, на мене вона вже й оформлена!

Як зробила Степанида це оформлення, Ганна не знала, але було воно незаконним, з кимось вона домовилася.
Ганні нікуди було йти, та і не хотіла: не справедливо це.

Степанида таки пустила сестру з дитиною у батьківську хату, але хату сестри поділили навпіл, Ганні дісталася маленька кімната, вона сама добудувала до хати кухню і коридор, зробила окремий вихід…

Минуло багато років. Виросли дочки Ганни і Степаниди. Ганнина Віра вийшла заміж тут же, в їхньому містечку. Жила з чоловіком і двома дітками в квартирі. Вчителювала. А Степанидина Катря десь поїхала за чоловіком, а через три роки повернулася сама до матері з дитиною, малим Андрійком.

І знову почалося. Знову їм почала заважати Ганна.

– Йди до дочки у квартиру, нехай Вірка забирає тебе! Каті он з малим треба кімната окрема, а може, Катя ще чоловіка знайде та сюди приведе, бо чоловіча рука тут треба, а ви тільки місце займаєте! – щодня чула Ганна від сестри.

Ганні до сліз було образливо. Наплакалася… Хата велика, всім міста вистачає. А вони зі Степою – рідні ж сестри, і ось так сестра з нею через бажання бути єдиною хазяйкою їхнього обійстя…

З колись дружної великої родини лишилися дві ворогуючі сестри. Найрідніші одна одній жінки, і такі тепер чужі.

Та не зможе Ганна з дочкою у квартирі. Вона до землі звикла. До двору свого, де мала бігала, тату допомагаючи у всьому: і худобу погодувати, і дров нарубати, і будувати… Та й квартира у дочки не її, а чоловіка, хто її там чекає?

І взагалі. Вперше в житті Ганна принципово вирішила захистити себе.

Звернулися вони з Вірою до суду, підняли ту праву, коли Степанида на себе хату переоформила. Таки виявилося, що незаконно, адже не одна вона була спадкоємицею на той момент. На засідання захистити Ганну прийшли свідки – сусіди, родичі, які підтвердили, що саме Ганна будувала, ремонтувала хату, і суд визнав присвоєння хати Степанидою недійсним.

Пів райцентру тоді на засідання зійшлося, коли хату між рідним сестрами ділили. Катря, як і мати, зла була на тітку Ганну, що та права заявила на батьківське житло.

Суд офіційно поділив хату навпіл між сестрами.

Минуло ще багато років. Давно полишили цей світ і Ганна, і її сестра Степанида.

Віра провела в останню путь першого чоловіка, вийшла заміж вдруге, виїхала в іншу область, продавши мамину половину хати.

У Віри Костянтинівни троє чудових дітей, п’ятеро онуків, один правнучок. З усіма у бабусі Віри прекрасні стосунки, щаслива у неї старість.

Її двоюрідна сестра Катря свого часу вижила з хати людей, які купили половину хати у Віри. Вони, не витримавши Катриного сусідства і її капостей, просто з’їхали, покинувши жінці такі бажані півхати. Нарешті Катерина домоглася того, чого вони так прагнули з мамою Степанидою: хата тепер тільки її, Катрі, вся і повністю! От тільки…

Сина Катерини, Андрія, з яким і не спілкувалися майже, відколи той дорослим став, оковита з’їла кілька років тому, дуже він її полюбляв, пішов за нею ще ж молодим зовсім, п’ятдесяти трохи не було. А його колишня дружина і дочка знати її, Катрю, не хочуть, не потрібна вона їм. Ніколи не провідують і не родичаються.

І ось старезна самотня Катря вилізла з хати в зарослий город. Бур’яни – вище пояса. Хата похилена, потріскана, сиплеться-лущиться від старості, як і сама Катря, єдина її хазяйка. Сил немає вже в обох, ні в Катрі, ні в хати. Нікого в них немає.

Де всі?..

Автор – Олена Мірошниченко (з історії мого роду і його хати…)

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page