Пів року минуло з того часу, як мій Володя переїхав жити до Ярини, моєї подруги. Я недавно не стрималася і сходила до неї на розмову. Прикривалась я тим, що за татом сильно сумують діти. Ярина мене зустріла в дуже гарному гуморі і не тільки. На ній була гарна сукня, підведені очі і зроблений манікюр
Я сама прийшла до “любаски”свого чоловіка, своєї колишньої подруги Ярини. Вперше за пів року я наважувалася прийти до неї та з’ясувати стосунки. Я дуже сподівалася, що Ярина мені поспівчуває і поверне мені чоловіка та батька моїх дітей.
Я сподівалася, що Ярина схаменеться і вижене Володю. А він поживе трохи у друзів і обов’язково повернеться до нас із дітьми.
Я почала розповідати Ярині, як сумують наші діти, як їм погано без свого батька. Але, звичайно, я розуміла, що насправді мені набагато гірше без мого чоловіка Володі, ніж нашим дітям.
Може, я робила у своєму сімейному житті багато помилок, але я дуже хотіла їх виправити.
Ярина, як завжди, виглядала чудово. Вона була в дуже гарній сукні, з зачіскою та макіяжем. А я так виглядала тільки у свята.
Я не розуміла, навіщо витрачати час і сили на те, щоб добре виглядати, коли всі свої.
І навіть, йдучи на зустріч із “любаскою”, я не намагалася виглядати гарно. Я сподівалася, що Ярина мене пошкодує. Але Ярина дивилася на мене байдуже.
– Я прошу тебе, Ярино, поверни моїм дітям батька, а мені чоловіка.
– Та як я можу його повернути? Він же доросла людина і сама зробила свій вибір.
– А як же наші діти? Адже їм так погано без батька!
– Так часто буває, що люди розлучаються. Я ж не забороняю Володі бачитися з вашими дітьми. Це ти заважаєш їм зустрічатися. Якщо ти й надалі так поводитимешся, то ми подаватимемо до суду і суд обов’язково виграємо. І припиняй налаштовувати ваших дітей проти Володі. Зазвичай діти нормально переносять розлучення батьків.
– Та звідки ти знаєш, як це переносять мої діти? Тобі вже 30 років, а дітей у тебе досі немає.
– Я це чудово знаю, бо мої батьки розлучилися, коли мені було десять років. Але мама постійно лаяла мого батька. А сама навіть не ходила на батьківські збори. На збори ходив мій батько. Моя мати навіть на мій випускний вечір не прийшла. Вона поїхала зі своїм черговим кавалером кудись відпочивати.
Я заплакала:
– Як же, Ярино, ти могла так вчинити? Ми ж були з тобою подругами!
– Та ми ніколи не були з тобою подругами. Ми просто два роки з тобою працюємо в одній організації. А ти сама мене почала запрошувати на свята до своєї родини. А ти ж знала, що я незаміжня.
– Отож ти й накинулася на мого чоловіка! Тебе навіть не зупинило те, що у нас із ним двоє дітей! Я прошу тебе, поверни мого чоловіка!
– Перестань плакати! Може налити тобі пару грам?
– Та не треба мені нічого!
– А ось і дарма. А Володя ось перед вечерею із задоволенням п’є “міцненьку”!
– Та він же з тобою зійде з вірного шляху! Що ти з ним робиш?
– Нічого йому не буде! Від 50 грамів! А ось у цьому, Валентино, і є твоя найбільша помилка! Ти все забороняла Володі. Ти не дозволяла йому розслабитись. Ти не дозволяла йому зустрічатися з друзями, не дозволяла, щоб він захоплювався своїм улюбленим хобі – рибалкою. Ти вимагала постійної уваги до себе та дітей. А ще, ти постійно принижувала його при дітях та інших людях.
– А ти цим скористалася і прибрала його до рук!
– Я не забрала його! Він просто пішов сам. Він же з тобою просто за інерцією жив. А ти ж постійно лаяла не лише Володю, але його маму. А вона для нього найрідніша людина. Вона дуже хороша жінка.
– Та їй байдужі наші діти. Вона їм навіть подарунків ніколи не дарувала!
– Та в неї просто немає такої можливості! Вона погано почувається! На неї чекає оперативне втручання, і ніхто не знає, чим воно закінчиться.
– Я зрозуміла, що ти чоловіка мені не повернеш!
– Не поверну! Він уже свій вибір зробив!
Потім я вийшла з квартири та сіла в тролейбус. Коли тролейбус від’їжджав від зупинки, я побачила свого чоловіка. Тепер уже колишнього чоловіка. Володя йшов із великим букетом квітів і радісно посміхався. А мені він квітів не дарував уже багато років.
Фото ілюстративне
