fbpx
життєві історії
Пів року тому моїй невістці дістався невеликий спадок від її бабусі. Можна їздити туди відпочивати, пересидіти там, якщо у місті воду надовго відключать чи світло – на дачу можна встановити генератор і колодязь там. Я попросили ключі, і що б ви думали? Мені це одразу не сподобалося. Як це її дача, якщо вони є родиною?

Пів року тому моїй невістці дістався невеликий спадок від її бабусі. Гроші невеликі, звичайно, квартири на них не купиш. Але все одно приплив грошей у сім’ю.

Діти, мій син Сашко  й невістка Люда, довго думали, як краще розпорядитись цими грошима. І вирішили купити собі дачу за містом. Я підтримала їхнє рішення. Адже дача – це чудово! Можна їздити туди відпочивати, пересидіти там, якщо у місті воду надовго відключать чи світло – на дачу можна встановити генератор і колодязь там.

До того ж, у них незабаром малюк з’явиться, а йому корисне свіже повітря.

Вони підшукали варіант, який їм якраз по грошах. Взяли невеликий старий будиночок у селі, але недалеко від Києва. Що сказати, стан тієї ділянки залишає бажати кращого. У будинку багато мотлоху. На ділянці потрібно викосити, привести до ладу кущі та розібрати старий сарай. Словом, роботи хоч греблю гати. Але хто це робитиме, незрозуміло. Невістка при надії, а син сам не їздитиме за місто.

Тоді у мене виникла ідея допомогти дітям. Адже я все життя мріяла про будинок у селі. Після того, як не стало чоловіка, мені хотілося виїхати з міста. Бетонні стіни прямо тиснули на мене, та й вся ця обстановна в місті. А у селах якось спокійніше.

Я навіть думала купити собі дачу, але гроші не вдалось зібрати. От я й подумала, що можу сама поїхати до дітей на дачу, допомогти з прибиранням і наведенням там ладу.

Мені ж нескладно було б розібрати мотлох і упорядкувати ділянку. Зі складними роботами міг би Сашко допомогти. Так би привели будиночок потроху до ладу за осінь. Мені сподобалася ідея, я вже планів набудувала. Вирішила поділитися із сином.

Син якось не надто радісно відреагував на мою пропозицію. Було це у вересні ще. Тільки й сказав: “Мам, це дача Люди, треба в неї спитати”.

Мені це одразу не сподобалося. Як це її дача, якщо вони є родиною? Але я все ж таки вирішила подзвонити невістці і запитати особисто.

Людмила відповіла різкою відмовою. Сказала, що це її дача та ключі від дому вона мені давати не збирається.

Чесно кажучи, мене це сильно зачепило. Вона просто не розуміє, що з немовлям на руках вона на тій дачі нічого весною не зробить. А син сам туди не їздитиме. Таке враження, що вони й не поспішають там нічого робити. Навіщо ж тоді купили?

Не розумію, чому вона відмовляється від допомоги, якщо я сама пропоную. Я не претендую на власність, просто вирішила підтримати їх. Мені ж не важко, я б і свою душу порадувала, і дітям допомогла. Не знаю, як їх переконати. Я б їм все там підготувала на весну!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page