Мені 53 роки, з чоловіком розлучилися, і, як некрути, а я ще молода і хочу жіночого щастя. Та от тільки чоловіків у нашому селі майже нема, а неодружених і того менше. І хто вони? Або дуже старі, або молоді любителі хмільного.
І от намалювався в моєму житті Павло. Про нього, мабуть, і розповім. Дорослий чоловік, приблизно мого віку, на кілька років старший. Неодружений, але не ясно взагалі, чи був він у шлюбі. Тобто з якоюсь жінкою прожив досить довгий час. Але я так і не зрозуміла, чи були вони одружені офіційно.
У мене був лише одни чоловік, досвіду ніякого особливо. Тому я зовсім не вмію вести такі розмови з новою для себе людиною. А Павло завжди лише жартував, коли розмова заходила на подібні теми.
Взагалі, я не сама придумала з ним зійтися. «Допомогли» сільські сусіди. Усі розповідали, як жінці у моєму віці буде далі тяжко одній, тільки коти по різних кімнатах. Ну що, що в нього одна рука не робоча? Та людина, якщо вона все життя живе з якоюсь недугою, з часом підлаштовується, якось подолати її і навчитися з нею жити.
Тим паче Павло працював на нашому місцевому підприємстві. Мабуть, справді навчився обходитися однією рукою.
Я, знаєте, любила свого чоловіка все життя. Але потім він якось став дуже нерадісним, все йому в селі нашому приїлося й стало немилим. А що робити в селі, якщо маєш внутрішню пригніченість? Пити, звісно. Інших варіантів немає. Діти, дякувати Богу, виросли, тому я рада, що їм не довелося бачити свого батька таким.Чужим. І ми розлучилися з Дмитром, він подався десь.
Отже, Павло погодився кілька разів зі мною зустрітися, і мені навіть стало цікаво, як все це закрутиться. Сама я жінка такого виховання, що завжди намагаюся, щоб чоловік був ситим і відчував себе комфортно. Тому, запросивши Пашу до себе, я наперед приготувала купу їжі. Не якоїсь там прісної каші, а всього найкращого.
Думала, цим порадую свого нового кавалера. Але, виявилося, не всім подобається моє куховарство.
Півдня я простояла біля плити, навіть сама зголодніла. Але вважала, що буде чесним вчинити, як ми завжди робили на свята: вранці їси, що завалялося в холодильнику, нагулюєш апетит. Зате ввечері та вечеря буде смачнішою. І відпочити можна. Поговорити знову ж таки.
Однак цей Павло виявся дуже вередливом. Спробував кілька моїх страв, і все, руки на стіл. Мені, як жінці, було навіть якось не зручно. Я ж голодна і знала, що на мене чекає в меню. Тому не соромилася, їла собі. Хоча як тут не соромитись, якщо гість нічого не їсть і сидить, тільки дивиться на тебе?
Потім пішли розмови. Павлу не сподобалося те, що я досі тримаю фотографії колишнього чоловіка на найвидніших місцях. А я ось така, це ж людина, з якою у нас діти, з якою ми прожили стільки часу, він не може раптом стати для мене ніким. Та й крім того це лише фотографії.
Якщо ти гість і тобі щось не до душі, невже це ввічливо, просто так у вічі говорити, що тобі не подобається в чужому домі? Я вважаю це просто неповагою до себе, як до господині.
Але на той момент я зробила поблажку Павлу. Адже він не знає, які в мене думки. Потрібно якось притертися характерами, звикнути один до одного. Ось тому я й промовчала. Та й якби почала відповідати, кому від цього було б гірше? Краще вже точно нікому.
Потім наша розмова перейшла про дітей. Я своїх хвалила як могла. Тому що щиро рада тому, ким вони виросли. Дочка добре вийшла заміж, тепер живе у місті і горя не знає: чоловік її всім забезпечує. А що, хіба для жінки це не щастя? А тим паче для її матері?
Син теж постарався, вивчився і поїхав зовсім в іншу область. На жаль, ми не спілкуємося так часто, як мені цього хотілося, але я знаю, що з ним все добре, і мене це заспокоює.
Павло ж почав скаржитися на свого єдиного сина. Теж згадав, що той йому не дзвонить і не пише. А потім зауважив, мовляв, мої діти могли б залишитися жити зі мною, місця в мене повно. Але я розумію, що пташенята повинні рано чи пізно полетіти з гнізда.
Тож і в цьому питанні ми не досягли компромісу. А під кінець Павло висловив думку про те, що будинок у мене великий, але ремонту щось ніякого не видно. І коли колишній чоловік не зайнявся цією справою, погано, що діти не допомагають. Тут я вже почала навіть злитися. Критикувати моїх дітей, та хто ти такий?
Я не стала залишати його у себе, хотілося швидко попрощатися і займатися своїми справами. Або хоча б лягти спати. Тяжкий був день.
Але Павло і тут примудрився висловитися: він, бачите, зрозумів, до чого все йде, але, оскільки ми люди дорослі, не хоче стосунків без штампу в паспорті. Сусідів у мене багато, як вони на нього дивитимуться? Як на приймака? Тож він згоден стати моїм чоловіком, зважаючи на те, що в мене ніби й вибору немає.
Довелося мені на прощання сказати цьому нареченому все, що я про нього думаю. І про фото, і про дітей, і про його думки.
Вийшло недовго, але голосно. Він пішов з посмішкою. І більше ми вже не бачились. Ось так, ставишся до людини з усією душею, а вона в неї гадить і на цінить!
Що я хочу сказати. Не раджу жінкам слухати своїх сусідів щодо власного життя. Толку від цього нуль, а йти в когось на поводі — це погане рішення. Краще навчитися жити самій, ніж у зрілому віці терпіти чужу людину. І для емоційного стану так буде корисніше, я гадаю. Всім миру! Дякую, що вислухали.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
