Півроку тому у нас з чоловіком народився довгоочікуваний малюк, і ми переїхали з нашого неспокійного регіону до батьків чоловіка на Хмельниччину. Раніше ми винаймали квартиру, а зараз такої можливості немає.
Батьки чоловіка до мене ставляться дуже добре, але якщо виникають ситуації, що стосуються побуту чи дитини, то виникають суперечки.
Свекруха Ніна Андріївна, яка виховала двох дітей і онуку, підказує весь час, як і що робити щодо дитини, але іноді буває різка і надто наполеглива у своїх переконаннях.
А я як молода мама маю інше уявлення про те, як правильно доглядати маленьку дитину. І в плані побуту я не завжди можу щось зробити по дому. Тепер це робити виходить, але раніше ніяк не вдавалося, донечка дуже часто плакала і доводилося носити її на руках.
Ось, наприклад, коли перший раз ходили на прогулянку з дитиною, я одяглася і дитину одягла і пішла одягати чоботи, залишивши дитину на ліжку. Дитина плакала, а свекруха сказала:
– Ви тільки про себе і думаєте, а про дитину не думаєте зовсім, треба спочатку самим одягнутися, а потім дитину.
Хоча я так і робила. Мені стало прикро, але я нічого не відповіла, вийшла з дитиною і вся в сльозах.
Недавно Ніна Андріївна зібрала мене і чоловіка на кухні і каже, що треба б пил попротирати і підлогу помити. Свекруха каже, що треба ще частіше прибирати, а дитина нехай поплаче. Але виникає одразу інше: дитина починає заходитися – свекруха чи свекр одразу до неї. Тоді навіщо говорити «нехай поплаче»?
Словом, уся проблема в тому, що я завжди мовчу, з моменту весілля, не можу нічого заперечити, ні слова сказати, а просто мовчу і роблю, що накаже Ніна Андріївна. Я розумію, що справа тільки в мені, що потрібно в собі щось змінювати, що батьки чоловіка на вигляд ставляться до мене добре, а про себе думають, що я дивна. Як із цим впоратися?
Адже шлюб у мене щасливий, родина хороша і втрачати все це я в жодному разі не хочу, бо дуже дорожу усім цим. Але мені дійсно дуже не просто.
Передрук без посилання на ibilingua.com.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
