Я відчувала себе частинкою найщасливішою сім’ї на світлі. Із Сергієм ми жили вже більше 15 років. Дітей у нас не було 10 років, але ми не переставали сподіватися. І Бог подарував нам двох, синочок 4 рочки і донечці два.
Я сиділа з дітьми вдома, займаючись їх розвитком і вихованням, так як дитячого садка у нас в селі не було. А мої батьки і свекруха жили від нас недалеко, не наїздишся.
Та й моя мама працювала, а зі свекрухою у нас були дуже натягнуті стосунки ще з самого першого дня знайомства, коли Сергій привів мене додому. У неї була особлива кандидатура в дружини синові. Він пішов проти її волі, а винила вона в цьому мене.
Сергій працював директором будівельної фірми, грошей нам вистачало на все, навіть з лишком. Але міняти місце проживання ми не хотіли, прикипіли до цього будинку всією душею.
Все сталося в одну мить. Я з дітьми гуляла на дитячому майданчику. Коли вони вдосталь награлися і набігалися, ми вирушили додому. І що я там побачила? Поки нас не було вдома Сергій забрав всі свої речі. На столі лежала записка «Не шукай, я знаю ти впораєшся сама…»
Я не розуміла що відбувається. На дзвінки він не відповідав. Я молила Бога, щоб нічого не сталося і він був живий, і здоровий.
Подзвонила свекрусі, може вона щось знає, але у відповідь почула: – А що ти хотіла. Сама винна!
У чому? В чому моя провина? Чим я його образила? У чому винні діти? Що сталося? З очей лилися сльози, серце стискалося від образи, не за себе… за дітей. Як все це зрозуміти… Як прийняти…
Один за одним починався новий день. Дітям потрібно було варити їжу, прати речі. З ними потрібно грати, займатися… Завдяки їм я потроху почала виходити з цього трансу. Грошей у нас не було взагалі.
Я згадала про свою давно забуту роботу, написання дипломів на замовлення, якої добре підробляла в молодості. Копійка звичайно була, але не вистачало покрити всі потреби дітей, до яких вони звикли. Якось ми прожили півроку.
Пізній вечір, дзвінок у двері. У мене промайнула думка, що це повернувся Сергій. Але на порозі стояла свекруха… Я запросила пройти…
Вона просила вибачення за те, як ставилася до мене всі ці роки. Її гординя не дозволяла мене прийняти через те, що син її не послухався.
Від неї я дізналася, що Сергій пішов до молодої дівчини, яка розорила його по повній програмі. А її розорив її компаньйон. І зараз вони разом намагаються вижити. Що навіть гріх на аліменти подавати.
Свекруха взяла мене за руки:
– Доню, що не проганяй мене, дозволь залишитися з тобою і внуками. Щоб надолужити все те тепло, що я вам не дала. Дозволь загладити мені свою провину…
Ми обоє плакали чи то від образи за втрачений час, чи то від щастя, що ми зараз разом…
Минуло вже п’ять років… Я веду свій прибутковий бізнес. Але намагаюся більше часу проводити з сім’єю: з дітьми і свекрухою.
Вона мені дуже допомагає, повністю займається господарством, водить дітей до школи і забирає. Ну, а їх вихованням ми займаємося разом, підтримуючи один одного.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
