fbpx
життєві історії
Пізно ввечері, коли дочка вже заснула, я сіла за стіл переговорів з Михайлом. – Скажи своїй мамі, щоб ноги її в нашому домі більше не було. Ти бачив, що вона за дві години з квартирою витворила? Все їй щось потрібно: то одяг попрасувати, то ванну хімією натерти. Нехай своє пильнує, а то в хату не приступиш – вічний бардак!

Пізно ввечері, коли дочка вже заснула, я сіла за стіл переговорів з Михайлом. – Скажи своїй мамі, щоб ноги її в нашому домі більше не було. Ти бачив, що вона за дві години з квартирою витворила? Все їй щось потрібно: то одяг попрасувати, то ванну хімією натерти. Нехай своє пильнує, а то в хату не приступиш – вічний бардак!

Їздили з чоловіком до моєї мами в лікарню. З донькою залишилася друга бабуся у нас вдома. Я була проти, голосувала за няню, але Міша наполіг.

Варто було повернутися додому, як в ніс вдарив непередаваний запах чогось паленого. Насуплена Софійка в компанії Надії Миколаївни почали пояснюватися.

– Вибачте, не додивилася! Проґавила! На хвилинку відвернулася, і ось! – голосила Надія Миколаївна.

– Мамо, пробач, я ненавмисно!, – сказала після неї моя донечка, якій недавно два виповнилося

На лінолеумі в вітальні красувався чорний слід від праски.

– Я підлогу помила, пішла ганчірку прополоскати, – затряслася Надія Миколаївна, – Софійка до мене прибігла, залепетала, я не зрозуміла нічого. Ми вмилися, руки з милом помили, поки витиралися… Відчуваю – горілим чути. Я миттю побігла шукати джерело запаху. А тут…

В голові крутилися картини одна одної страшніше, об’єднувало їх одне питання – а якби?…

– Ви не переживайте, я вам все-все оплачу! – заспокоїла свекруха. – Головне, що з Софійкою все добре! А лінолеум – справа наживна! Почім брали за квадрат? І площу кімнати скажіть.

– Недорогий він. По акції на розпродажі купили. Кімната – п’ятнадцять метрів.

– Три тисячі з мене, так? Добре. Ви вибачте. Я буквально на хвилиночку… А вона… А тут…

Ми заспокоїли Надію Миколаївну, насварили Софію, сіли пити чай. І тільки тоді до мене дійшло:

– А як Софія до праски дісталася? Я її завжди в коробці на антресолі зберігаю.

– Попрасувати хотіла. Речі-то Софійки на сушарці сухі давно, я їх зняла. Праску дістала, хотіла відразу попрасувати, але Софійка печива накришила. Я крихти замела, вирішила підлогу помити, а потім одягом зайнятися. Далі ви знаєте.

Знаю. Картина маслом. “Козу впустили в город”. Ще й у ванній кімнаті сильно пахло хімією, на хвилиночку вона відволіклася… Не здивуюся, якщо вона ванну вичистити вирішила: не встигла би праска так спритно нагрілася за “хвилиночку”.

– Надія Миколаївна! Навіщо Ви взагалі…

– Мила, ти ж бачиш – мамі і так погано, вона переживає. Не починай, добре? – перебив мене чоловік, відчувши, що смаженим пахне не тільки в прямому, а й у переносному сенсі.

Надія Миколаївна кинула в його бік вдячний погляд, швиденько зібралася, записала номер моєї картки, на яку вона пообіцяла перевести компенсацію за зіпсовану підлогу, і відкланялася.

Увечері, коли дочка заснула, я в сотий раз попросила чоловіка, щоб ноги його мами більше в нашій квартирі не було. Їй постійно треба щось попрасувати, то вікна помити (восьмий поверх), то ванну намазати якоюсь хімією, то пил з натяжної стелі протерти…

Завжди дивувало одне: така охайність заходить на свекруху тільки у нас вдома. Зате в її оселі живність натовпами бродить, і тапки до підлоги прилипають. Софійку ми до неї не возимо, нічого дитині в такому безладді час проводити, і до себе намагаємося не запрошувати.

Вірніше я намагалася – чоловік вважав “допомогу” матінки милою справою. Але, як я зрозуміла, чоловік нарешті усвідомив, до чого може привести втручання Надії Миколаївни в наш побут, і повністю зі мною погодився – нічого їй у нас робити.

На наступний день я рилася в інтернет-магазині в пошуках нового лінолеуму. Знайшовши оптимальний варіант, я зателефонувала чоловікові:

– Дивись: три тисячі твоя мама дасть, ми шість додамо, ось і нове покриття для підлоги! Ще треба буде найняти когось, щоб старий зняли і новий постелили. Фото лови!

Знайдений варіант йому сподобалася, він дав добро. Я оформила замовлення з оплатою за фактом доставки і зателефонувала Надії Миколаївні:

– Доброго дня. Все, я новий лінолеум замовила. Чи не могли б ви з переводом поквапитися?

– Вітаю! Звичайно, зараз переведу. Ще раз прошу вибачення. Я буквально на хвилиночку відволіклася… – хвилин через десять вона попрощалася, сказавши, що гроші зараз будуть.

І не обманула. Гроші прийшли. Баланс моєї картки став більше рівно на п’ятсот гривень. Я вирішила передзвонити і уточнити:

Лінолеум ми з чоловіком оплатили власним коштом, махнувши на його матір рукою. Пенсіонерка вона… Як же. І працює неофіційно, і пенсію отримує, і з нас гроші мала. Але більше не має – у нас грошей немає їй допомагати: вирішили ремонт освіжити, а то новий лінолеум зі старими шпалерами – так собі поєднання кольорів.

Хто там скаржився, що бабуся бере гроші за догляд за онуками? Краще так, ніж як у нас: дві години посиділа, десятка тисяч в трубу…

Ех, шкода, що відразу про праску не подумала, а то, дивись, і за неї пару б тисяч отримала.

Я злопам’ятна, цього не відняти. Шматок зі слідом від праски вирізала, треба рамочку підібрати, і цю композицію присобачить на саме видне місце. Щоб чоловік повз проходив і згадував, яка у нього мама чудова. Або їй подарувати, на новий рік.

Ну а що? У нас ремонт, зайвих грошей немає. А це хороший подарунок буде.

Що скажете?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page