Пізно ввечері в метро вже немає звичайної штовханини, більшість людей сидять на місцях. Я в метро не сідаю, стаю на майданчику у кінці вагону. Ліворуч від дверей вагона до цього майданчика три сидячі місця.
На першому місці сидить дід років 60, читає електронну книгу. Далі сидить типовий хлопака у кепці, у нього блаженне обличчя. Ще далі сидить чоловік років 35, який виглядає страшенно втомленим, він намагається поспати до своєї зупинки, жмурячись від світла ламп і міцно обійнявши рюкзак, що стоїть на колінах, з безліччю петельок. Такі рюкзаки шиють у китайському підвалі дядечка Ляо, а потім у нас за дикі гроші продають у «мілітарі» магазинах як «фірмову амуніцію».
На одній із зупинок заходить бабуся з ціпочком. Не «метробабця» з характерною фізіономією, манією величі, голосом, якому позаздрив би сам Левітан, і неодмінним брудним візком, а саме бабуся – чистенька, спокійна, усміхнена.
Дідок не відривається від книжки, хлопака вдає, що в нього щось цікаве відбувається в телефоні, чоловік, відчувши зупинку поїзда, прокидається, бачить бабусю і встає, поступаючись їй місцем.
Бабуся сідає, киваючи йому головою на знак подяки. Чоловік береться однією рукою за поручень, другу руку з рюкзаком опускає вниз і знову намагається спати, зміживши повіки.
Несподівано дядько знову відкриває очі, відчуваючи, що хтось чіпає рюкзак і дивиться вниз. Це бабуся вперла свою палицю в підлогу, підняла рюкзак і за одну з петельок повісила на ручку ціпка – щоб чоловікові було трохи легше тримати його. Чоловік сонно зображує посмішку на знак подяки. Бабуся, очевидно, все ще вважаючи, що за добрий вчинок чоловіка зробила недостатньо хорошого у відповідь, ділиться з ним радісною новиною:
– А мені сьогодні пенсію підняли. Добре підняли, на 300 гривень.
Усміхається кутом рота дідусь, зневажливо либиться хлопак, мовляв, «наївна стара, додали копійку, а вона задоволена», щиро посміхається чоловік, розділяючи радість бабусі.
Посміхаються усі, хто чув розмову у вагоні. У кожного – свої турботи і тому усмішки.
Для мене час очікування своєї зупинки минув швидше, я неначе доторкнувся на якийсь час до чогось доброго. Світлого. Людяного.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
