Плач дитини і її нічні прокидання не влаштували мого чоловіка і він сказав: “Маринко, я поки поживу трохи у мами, ти ж розумієш, у мене робота, мені висипатися треба.”!
***
У мене своя невелика квартира, тому після весілля ми з чоловіком і оселилися тут.
Але зовсім скоро чоловік Богдан почав скаржитися, що йому далеко їздити на роботу. Кожен день він мені говорив, як мені щастить, що я працюю поруч – 20 хвилин пішки і вже вдома. А йому доводиться їхати 40 хвилин на транспорті, а потім ще пішки півгодини.
Такі розмови велися з його боку дуже часто. Чоловік не питав, як справи у мене, як я попрацювала. Вечір починався з його розповіді, як хтось штовхнув його в маршрутці, як холодно їздити, як йому все це набридло.
Скоро я просто перестала слухати це ниття. Але одного разу таки сказала: “Якщо тебе не влаштовує місце розташування твоєї роботи – міняй роботу, або не ний!” Богдан образився.
Але виявляється, не лише мені він скаржився. Скоро до нас почала приходити в гості свекруха. До щоденного ниття чоловіка додалися голосіння його матері. Кожні вихідні я слухала, як її син надривається, поки я тут «прохолоджуюся», працюючи білядому.
Тут я дізнаюся, що при надії. Чоловік спочатку зрадів, я, само собою, теж.
А після народження донечки почалося найцікавіше. Богдан вирішив, що саме час з’їхати від пелюшок до своєї мами.
Богданчик мій каже:
«Я думаю так: я так не можу. Адже я три години добираюся на роботу і з роботи. Потім ще вночі цей плач слухаю. Втомлююся я, не висипаюся. Я поживу перший кілька місяців у мами, а там дивись, дитина більше спати почне, і я повернуся».
Тобто – це як? Мені просто мову відняло. І він таки переїхав! Місяць поступово перетворився на два, а там і на три. Зараз вже пройшло півроку, як народилася донечка, а татусь її з нами так і не живе.
Справедливості заради варто сказати, що гроші він нам відправляє, продукти завозить, тобто матеріально допомагає і взагалі вважає, що ми нормальна родина. Але ось в іншому, крім грошей, картоплі, порошку, підгузників я його чоловіком навіть не можу назвати…
Я весь час з дитиною і нікуди не виходжу сама, навіть на 15 хвилин просто повітрям подихати. Допомогти мені нікому з малою, і я не розумію, чому мій чоловік так чинить.
Дивлюся на щасливі сім’ї своїх подруг, коли вони гуляють разом з чоловіками, і заздрість бере. Чим я гірша?
Я просто хочу, щоб у нас була повноцінна сім’я. Але мабуть, даремно сподіваюся, що чоловік одумається і переїде назад. А головне, я зрозуміла, що не переношу на дух його матусю. Як вона могла прийняти сина назад додому тоді, коли у нього народилася дитина? Я навіть бачити її більше не хочу!
Чи я не права і варто зрозуміти чоловіка? Тільки ось купа людей на роботу добираються довго і від цього до мам не з’їжджають від дружин. Я вже і звикла без нього… Ось піде дитина в садочок, вийду на роботу, а там, можливо, і зустріну ще кого гідного…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
