fbpx
життєві історії
– План такий – ти вибираєш місце на карті… Не думаю, що тобі буде просто за її межами та й не така я вже щедра. Я купую тобі квартиру і ти їдеш туди з дітьми жити. Олено, а свого чоловіка віддайте мені. Я заплачу велику суму. Подумайте. Ваш чоловік ваш мучиться, намагається зі шкіри вилізти, щоб хоч якось забезпечити вас. А вашу роботу… не можна і роботою вважати. Що вам заважає сказати, що ви його розлюбили? Просто у нього відповідальність перед вами, а коли він зрозуміє, що у вас все буде добре… З нього хороший бізнесмен вийде у відповідних умовах. А інакше пробіжить все життя в середній ланці. Заради чого? Ми підходимо один одному. Олено, такі пропозиції роблять раз в житті. Подумайте!

Олена вийшла зі школи. Закінчився ще один важкий робочий день. Перший сніг під ногами був схожий на промоклий сіру вату і чоботи, швидше за все, теж промокнути. Бррр! Осінь, промоклі чоботи і колготки – дуже неприємне поєднання.

А в дитинстві перший сніг радував і адже він зовсім не змінився. Вона вийшла на тротуар і тут її окликнув знайомий жіночий голос:

– Олено, можна вас?

Олена обернулася і побачила Аллу – власницю фірми, в якій вона колись працювала з чоловіком. Тоді фірма належала іншій людині, він її або продав, або віддав за борги Аллі.

Операцію провернули настільки таємно, що навіть наближені до Михайла співробітники нічого не знали. Алла сказала, що тепер все буде по-іншому і провела оптимізацію.

Олена і ще кілька людей опинилися звільненими. Олексій, чоловік Олени – залишився працювати і добре, адже справи фірми різко пішли в гору – Алла управляла, як істинний передовик капіталістичного виробництва. Тільки, вірніше, не виробництва, а продажів.

– Сідай в машину, поговорити треба, – сказала Алла.

– Щось на роботі сталося? Що з Олексієм? – стривожилася Олена.

– Ой, ти так говориш, ніби у нас хімзавод, – пожартувала Алла. – Що у нас трапитися щось може?

– Мені йти треба, діти чекають.

– Почекають. Сідай.

Як завжди чудова, схожа на пантеру Алла, чи не терпіла заперечень.

– Тільки швидко, – попросила Олена.

– Поїхали в кафе якесь?

– Навіщо?

– Я ж тобі сказала – нам треба серйозно поговорити.

В кафе було безлюдно. Алла попросила принести їм каву, уважно подивилася на Олену, задумалася, зітхнула і промовила:

– Важко живеться?

– Нормально.

– Борг, ще кредити є… Чоботи – старі. Це нормально?

– Нормально. – В голосі Олени почулися різкі нотки. – Усі живі, здорові. Нормально.

– Хочеш все змінити? Разом!

– Це як? Ви мені роботу хочете запропонувати? Знову перекладачем?

– Мені тепер перекладачі китайської мови потрібні. Ти не підходиш, пробач.

– Про що мова тоді?

– План такий – ти вибираєш місце на карті… Не думаю, що тобі буде просто за її межами та й не така я вже щедра. Я купую тобі квартиру і ти їдеш туди з дітьми, жити.

– Як їду? А Олексій?

– Гаразд, так зрозуміліше буде… Олено, віддайте мені свого чоловіка. Я заплачу велику суму, – сказала Алла. – Це просто так, чистими, щоб вам було на що жити, поки не влаштуєшся. Частину можна покласти в банк.

– Ви… Ви мені це серйозно говорите?

– Я хіба коли-небудь говорила щось несерйозне? У мене немає такої звички. Подумайте. Ви мучитись, чоловік ваш мучиться, намагається зі шкіри вилізти, щоб хоч якось забезпечити вас. А вашу роботу… не можна і роботою вважати. Тільки час даремно вбиваєте на цих дітей. Адже вони не хочуть вчитися.

– У вас стосунки з Олексієм? – Руки Олени стиснулися в кулаки.

– Ні. Але це можна поправити, повірте. Що вам заважає сказати, що ви його розлюбили? Просто у нього відповідальність перед вами, а коли він зрозуміє, що у вас все буде добре… З нього хороший бізнесмен вийде у… відповідних умовах. А інакше пробіжить все життя в середній ланці. Заради чого? Ми підходимо один одному.

– А ми любимо один одного. І діти його люблять.

– Олено, такі пропозиції роблять раз в житті. Подумайте.

Олена не хотіла цього робити, це вийшло несподівано. Вона взяла чашку з кавою, закричала і виплеснула його в обличчя Аллі.

І прокинулася… Поруч спав Олексій. Подивилася на годинник і зрозуміла, що прийшла пора вставати. Вимкнула будильник. На кухні вона виглянула у вікно, за яким побачила бузковий морок, жовте світло ліхтарів і перший випав сніг…

Фірма Алли розкручувувалася, та й по цей день, напевно, розташовується у великому офісному будинку, так схожому на вавилонську вежу. У тій самій будівлі, де у мене був кабінет. З нею ми часто перетиналися на парковці.

***

А сама ця історія сталася два роки тому. Олексія і Олену я згадати не змогла, хоча напевно бачилися в коридорах. Спочатку до мене він прийшов один і сказав, що у його дружини істерика, нервовий зрив і все через якусь дурницю – через сон. Вона просить його звільнитися.

А звільнитися він не може собі дозволити, тому що йому треба годувати дітей. Він хотів, щоб я поговорила з його дружиною, роз’яснила, що не варто снам надавати так багато значення. Через кілька днів він прийшов до мене вже з Оленою, але вона попросила його піти. Тоді вона і розповіла мені цей сон.

– Олено, – сказала я. – Подивіться на нього так, ніби вперше бачите. І ви зрозумієте, що він любить вас, по-справжньому. Це помітно і це стало зрозумілим навіть за ті п’ять хвилин, що він стояв тут.

Олена приходила до мене ще кілька разів. Ми розмовляли про сни, тим більше, для мене, сни були однією з найулюбленішою тем в роботі. Розібралися. Розібрали по кісточках і її сон. Вона заспокоїлася.

А через рік, або трохи раніше, до мене прийшла Алла і я подумала, жартома, що якби я вирішила дати своєму кабінету назву: «Рим». Це тому що, всі шляхи, з довгих коридорів нашої вавилонської вежі, ведуть до мене.

Алла сіла навпроти мене і задала питання, який не був оригінальним:

– От скажіть, що цим мужикам треба? Ви мене трохи знаєте, ми бачилися… Я ж не срашна якась… Чому вони вибирають інших? Тих, хто нічого не добився…

– Ви хочете запитати, чому вас не люблять?

– Та немає ніякої любові! Яка любов?

З нею буде важко, подумала я. Дуже важко. Дожила до сорока років і забула, що є така ось любов. А адже знала про це, коли-то… Тільки забула чомусь.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook