Наглість перше щастя. Саме це і є про мою свекруху – Марію Василівну.
По правді, ця квартира була Юри, дісталась вона від батька, вже після того, як з мамою вони розлучилися. Але з тої причини, що свого житла моя свекруха не мала, Юра взяв її до себе, після відходу батька. Але тут з’явилась я – невістка. Все по господарству робила я. Марія Василівна приходила з роботи, і лягала відпочивати. Коли я була при надії, поставила питання Юрі “руба” – треба з’їжджати!
Раніше жили зі свекрухою. Не у неї, а з нею: квартиру успадкував мій чоловік від батька, його батьки на той час були розлучені, а сам Юрій залишився з батьком. Марія Василівна після розлучення сім років жила у якоїсь родички на правах нахлібниці, тому на запрошення Юри жити разом погодилася не роздумуючи.
Потім з’явилася я. Якщо цитувати дослівно: “Увірвалася в налагоджений побут чужої сім’ї”. Але міняти нічого не стала. Хіба що на комуналку скидалася, продукти купувала і взяла домашнє господарство на себе з повної згоди Марії Василівни.
Вона приходила з роботи, їла і лягала спати. Все. Ніякої плати, ніякого скидання. Нічого.
Я була при надії. Тоді і відбулась серйозна розмова з Юрою про окреме житло. Я не вимагала вигнати його маму, не просила розміняти квартиру. Я запропонувала вкласти мою невелику спадщину в іпотеку. Чоловік погодився.
Ми переїхали, а його квартира залишилася його мамі. На словах, оформляти дарчу Юра відмовився – хіба мало що. А ми купили свій кут, ні на що не претендуючи. Ось тільки Марія Василівна благородство сина не оцінила. Вже дуже звикла жити на всьому готовому і ні за що не платити.
Спробу струсити з нас частину оплати за комуналку я припинила. Не може сама платити за двокімнатну квартиру? Юра завжди може її продати і купити однокімнатну, щоб поселити туди маму.
Різницю – в нашу іпотеку, для рівноцінного вкладу. Їй це не сподобалося. Розмови про комунальні послуги вщухли, тим більше, що в квартирі Юри вона прописана одна.
Чоловік правильно відреагував і на дзвінки зі скаргами. То бачок потік, то сусіди підтопили, то в аптеку треба, то нудно. Сто разів на день. Вона реально телефонувала сто разів на день!
Юра знову запропонував мамі переїзд, знову-таки в однокімнатну квартиру, але неподалік від нас. Щоб відразу реагувати на всі сигнали, а не нестися через все місто в годину пік. Але і це її не влаштувало.
Дитина з’явилася, я пішла в декрет. Надриватися і працювати на дому я відмовилася. Але на роботу вийшла швидко. Різниця між виплатами по догляду за дитиною і зарплатою склала всього кілька місяців.
Коли доньці було майже два роки, вона пішла в садок. У той же час Марія Василівна вийшла на пенсію. Якщо врахувати, що більшу частину свого життя вона провисіла на шиї тата Юри, то мінімальний розмір пенсії нікого не здивував. Нікого, крім самої Марії Василівни. Тоді вона почала шукати підробіток. І знайшла.
Для мене було здивуванням побачити її в нашому під’їзді в ролі консьєржа.
Уявляєте, я повертаюся додому з донькою – а там сидить вона! З того моменту наше життя перевернулося з ніг на голову: щовечора вона намагається віддати Юрі листок, на якому записано все: о котрій я пішла, о котрій прийшла, що з собою принесла, кого привела…
Я просила у керуючої компанії, щоб вони її звільнили. Але там кажуть одне – немає підстав. Своє місце працевлаштування Марія Василівна коментує так: їй нема чим платити за квартиру, яка вакансія підвернулася, на ту вона і погодилась. І переїжджати вона не хотіла, так і не хоче.
Шпигун в моєму домі… Мені нема чого приховувати від чоловіка. Але сам факт того, що вона доповідає про кожен мій крок, неймовірно дратує. Мало того, вона часто проситься до нас поспати після доби. Брудна, навіть в душ не сходила, вона розвалюється на спальному місці дочки.
Точкою кипіння став мій день народження. Гостям, що приходили з квітами, вона заявляла наступне: що мешканка п’ятнадцятої (нашої) квартири хворіє. Можна заразитися. Зрозуміло, непорозуміння було з’ясоване, але свято вона зіпсувала.
Зараз я ставлю питання руба: або переїжджаємо ми, продаючи іпотечну квартиру і втрачаючи в грошах, або вирішується питання з Марією Василівною.
Чоловік повністю згоден, але його трохи гризе совість – все-таки мова йде про його маму. Але ж Юра не винен, що його мати за все своє життя так і не напрацювала на квартиру? Житло, в якому вона зараз живе, частково приватизував і частково успадкував його тато.
Надали їй нерухомість. Раділа б! Навіщо до нас лізти? До чого це працевлаштування саме в наш під’їзд і шпигунство? Ось в житті не повірю, що це випадковість.
Я вважаю, що все правильно: вона сама винна в своїй проблемі. Якщо чоловік не вчинить так, як ми запланували, то я подам на розлучення і піду. До такої міри мені набридла її посмішка. Якщо можливі інші варіанти, то я з радістю їх вислухаю. Допоможіть!
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
