fbpx

По селу скоренько поповзли чутки, що до Івана Степановича молодуха навідується. – Та вона тільки сороківку розміняла. Уявляєш? Іван то вже дід-дідом, сімдесятку минулого року святкував. І тут на тобі – любов. Не інакше, як будинок його до рук прибрати хоче, – обговорювали сусідки. Та Іван і справді “зацвів”. Згодом Людмила перебралася до нього. – Я коли на  небо відправлюся, ти не сумуй. Нового собі знайди!

По селу скоренько поповзли чутки, що до Івана Степановича молодуха навідується. – Та вона тільки сороківку розміняла. Уявляєш? Іван то вже дід-дідом, сімдесятку минулого року святкував. І тут на тобі – любов. Не інакше, як будинок його до рук прибрати хоче, – обговорювали сусідки. Та Іван і справді “зацвів”. Згодом Людмила перебралася до нього. – Я коли на  небо відправлюся, ти не сумуй. Нового собі знайди!

З молодих років Іван Степанович обіймав керівні посади. Наполегливо працював, а тому зміг прибрати до рук чудову ділянку в центрі села і збудував на ньому гарний будиночок. Не можна назвати його великим трудягою, але незважаючи на це одружився з гарною жінкою.

Жили вони у у злагоді, багато хто їм навіть заздрив…

Тільки одного в них для повного щастя не було — діток… Лелеки до них не залітали. Тому весь свій час жінка присвячувала догляду саду. А Іван працював. І прокинулися вони тоді, коли вже старість настала.

Жінка пішла в інший світ. А Іван не знав, чим зайнятися, тужив сильно. На той момент йому вже перевалило за 60, коли він без дружини залишився. Спочатку сам примудрявся господарство вести, доглядав сад, за городом. Тільки без турботи коханої господині вони вяли просто на очах.

Дивлюся я на тебе, і розумію, що ти пропадеш, — зі співчуттям зітхав колишній співробітник, який випадково зустрів Івана на вулиці.

Та… – відмахнувся Іван Степанович. — тяжко одному в порожньому будинку. Вдень ще так сяк, а от увечері — туга ще та.

Одружитися тобі треба, — дав несподівану пораду товариш. – Ти пам’ятаєш нашого економіста? У нього теж дружини не стало, а через рік почав жити із сусідкою. Вона теж неодружена була. І начебто нічого живуть.

Тут немає одиноких сусідок, — засмучено промовив Іван.

Так по сусідніх селищах поїзди. Може, відхопиш собі якусь наречену? — на тому й вирішили.

З того часу Іван Степанович не міг ні про що інше думати…

Багато ночей він розмірковував на цю тему. Перш ніж приступити до сватання. Розвідав він, що у сусідньому селищі є 44-річна жінка.

Він почекав, поки настануть вихідні, одягнув усе гарне й чисте і подався на сватання. Собака загавкала і жінка вийшла з дому. Глянув з-під лоба на незнайомця.

– Нічого я не продаю! І купувати не збираюсь!

– Не варто гарячкувати, пані, я не з цього приводу, — лагідно сказав Іван. – У мене є козлик. Йому потрібна кізочка. Чи є у вас такі?

– Ви про що? Які кози? У мене немає худоби.

– Знову ви мене не розумієте. — трохи сміливіше продовжує Іван. — Пам’ятаєте, як було раніше? Біжить собака, забігає до вас, а у вас наречена у домі. Ми за нею прийшли. Ну таке сватання було…

– Мужик, ти чого? , — не розуміла залицяльника жінка.

Глянув Іван, ​​що не розуміє натяків жінка. І тоді вивалив усе, що було на душі. Підсумував, що йому самотньо, тому він перебуває у пошуках пари.

Після цих слів жінка була у нестямі від злості.

– То ви хочете щоб люди з мене сміялися? Щоб про мене люди казна-що подумали? Ану біжи по добру — по здорову. Бо собак зараз нацькую.

Після першої невдачі став чоловік по навколишніх селах їздити. Але там йому то “випивака” трапиться, то ще якась схожа дама. Через рік поневірянь нічого не сталося позитивного. Свій 70-річний ювілей старий зустрічав на самоті.

Якось зібрався дідусь їхати на базар, який у вихідні працював…

Дідусю, заходьте до нас, підбирайте вбрання собі, — звернулася до нього молода жінка.

Він спершу не відреагував – думав, не йому кажуть. Потім підійшов. Жінка була жвавою і почала приміряти на нього різні вбрання.

Та старий я вже для цього всього, — зніяковів Іван.

Та ви що? Ви ще сповнені сил і енергії! – захихотіла дамочка. А Іван у відповідь на компліменти вирішив купити все, що йому пропонувала. Хоча це потягнуло на солідну суму.

Заходьте до нас, будемо з вас красеня робити.

Після цієї нагоди Іван протягом тижня буквально літав на крилах. Чекав на вихідні.

Молода людина, не проходьте повз! — щебетала жвава продавчиня.

Я й не проходжу, — підійшов Іван до старої знайомої.

Цього разу вона засунула йому новенькі штани. Іван тепер був на диво наречений. Стали знайомитись, як з’ясувалося, її звали Людмилою.

– Може, кави вип’ємо? – Запросив Іван нову знайому. Та не відмовилася.

У процесі розмови з’ясувалося, що жінка давно вже розлучилася із чоловіком. Черпнула вона в тому житті…  А Іван розповів про свою дружину і тугу.

З того часу вони почали зідзвонюватися, потім зустрічатися. По селу поповзли чутки, що до Івана навідується молодуха, якій ще й 40 немає.

Та потрібен їй цей Іван, ​​вона на будинок оком кинула! — говорили сусіди. Але Івану було однаково. Він був щасливий.

Людмила й справді переїхала до Івана. А Іван весь підбадьорився. Голився регулярно, охайно одягався.

Але розписуватись вони не стали.

Жили вони душу в душу аж п’ять років. Щасливий Іван був. А одного дня зліг. Дружина його лікувала, вдень і вночі поряд була, але нічого не допомагало.

Я коли піду, ти не журись, знайди собі пару. Одній важко буде. — ледве вимовляв він.

Людмила погладила дідуся по голові, і він відійшов на небо.

Миттєво обличчя дівчини спотворила жадібна гримаса. І куди подівся ніжний жалісливий погляд. Справдилося те, що вона задумала.

– Ну а що такого? Він був щасливий… А будинок сам записав на неї!

Провела в останню путь Людмила чоловіка, стала повноправною господинею будинку. Через деякий час з колишнім чоловіком зійшлася. Ніхто не знав, але вона й за життя з Іваном до нього бігала. Він виявився не випивакою, а просто недолугим. Навіть житла свого не мав.

Вже минуло два роки з того моменту, як Іван пішов на небеса. І Людмила не стала сумувати. Адже одній й справді важко. Тож вирішила зійтися з колишнім чоловіком. Тепер вона не доживатиме віку на самоті, як Іван Степанович…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page