fbpx

Побували і в Оленки на батьківщині – у Вінниці. Теща на пенсії. Живе на околиці у трикімнатній квартирі сама. Починаємо із чистого фінансового аркушу. І ось ми щасливі володарі 75 квадратів голого бетону в Броварах. Через кілька місяців приїжджає теща. І ось від дружини дізнаюся, що її брат купив однушку в кредит в нашому місті. Пішов до тещі, а там вона сидить посеред кімнати на табуретці та навколо – її сумки, і ремонту то немає, тільки чорновий ремонт, шпалер немає, підлоги немає, меблів та техніки немає

Через тещу й іншу рідню Оленки в мене просто життя нема. Але почну спочатку.

Приїхав свого часу я до Києва вчитися з маленького районного центру, в університеті познайомився зі своєю майбутньою коханою дружиною. Зустрічалися ми з Оленкою з другого курсу, після навчання залишилися в столиці, ще два роки жили на орендованій квартирі. Все було, як у всіх молодих: робота, кохання, мрії і проблеми.

З’їздили в гості до моїх батьків на Закарпаття, познайомилися. Мої батьки пенсійного віку, живуть у передмісті в приватному будинку, господарство, город та інше, з фінансами плачевно.

Побували і в Оленки на батьківщині – у Вінниці. Познайомився із майбутньою тещею. На пенсії. Живе на околиці у трикімнатній квартирі одна. З фінансами так само плачевно. Старший брат дружини теж поїхав, живе та працює в столиці. Ростила вона їх сама, чоловік пішов, коли старшому було 10 років.

Квартиру моя майбутня теща зареєструвала на трьох, усім по-рівну. Жити з тещею не варіант – категорично! Якою б вона не була ідеальною. Втім, як і зі своїми батьками. Я завжди хотів жити окремо і моя дружина теж.

Ну, що ж, значить, починаємо із чистого фінансового аркушу.

У результаті  – нам по 30 років, обоє з вищою освітою, працюємо, кохаємо, хочемо творити та жити!

Справа йде до шлюбу, а свого житла немає. Я переживав дуже з цього приводу, а Оленка питає періодично з приводу весілля. П’ять років разом, і що далі?

Дуже я не хотів і навіть боявся на орендованій квартирі народжувати дитину.

Розписалися ми, просто розписалися, без гостей і всього витікаючого – економимо, але з двотижневим туром до Іспанії, дуже хотіла моя дружина саме до Іспанії. Добре відпочили, дуже добре – Оленка при надії! Не знав що так швидко вийде. Я шалено радий і дуже тривожний, де ж жити?

У результаті працюю як заведений на двох роботах і ночами іноді підробляю. Частину накопичили, частину позичив, вирішено – іпотека! Та краще вже у своєму іпотечному, ніж на оренді.

Отже, сам Київ не потягнемо, максимум, що світить це область, оскільки хочемо одразу трикімнатну, планували як мінімум двоє дітей. І ось ми щасливі володарі 75 квадратів голого бетону в Броварах.

І вперед – робота одна, друга, ремонт вечорами та вихідними, поспати – максимум 4-5 годин. А час іде, дитину не вмовиш почекати там ще трохи. У результаті – не встиг, точніше все готово, але ще багато пилу і шуму бо ремонт робить весь будинок.

Як би ми не хотіли з дружиною, але вирішили, що їде вона до мами народжувати у Вінницю і жити спочатку там, поки я не дороблю ремонт до кінця і буде більш-менш комфортно.

За півроку забрав дружину з сином! Ура живемо, нарешті!

Через кілька місяців приїжджає теща подивитися, як живемо, і допомогти з дитиною. І тут все почалося.
Дружині ніби на допомогу, я до пізнього вечора на роботі (іпотека, меблі, підгузки…).

Живемо, нічим саме теща мене не бентежить, але тривожність і втома наростали з кожним днем, навіть додому йти не хотілося, через тижнів зо два говорю дружині, мовляв, я так більше не можу. В результаті теща у двері, дружина поображалася трохи і далі все добре, живемо.

Через півроку приїжджає Марія Павлівна знову, кілька днів все мирно, і знову почалося: я те роблю не так, та те не по її. Знову висловився щиро тещі, дружина за неї заступилася, теща відбула у відомому напрямку не дуже задоволена. З дружиною помирилися – ура, живемо!

Потім Марія Павлівн ще приїжджала, і ми до неї, але тільки на один-два дні – це мій “потолок”, як каже моя дружина. Мої батьки також приїжджали кілька разів до нас, але тільки на два-три дні, у мене і щодо них така сама реакція. Ну не можу, коли в будинку довго сторонні люди.

За три роки народилася і донька. Я радий, шалено радий був! Друге дихання відкрилося, працюю як заведений.

Через місяць Оленка жаліється, що важко з дітьми та натякає, що не погано було б, аби приїхала її мама допомогу. А мені й працювати треба і з тещею жити понад три дні – хоч плач, не можу!

Вирішили запропонувати, що б теща продала квартиру і купила у нас у сусідньому районі міста, я з ремонтом допоможу Марії Павлівні, теща з дітьми допоможе нам, перетинаємося мінімум  – всім добре.

Словом, запропонували, але – ні, “а як же братова частка в квартирі, а як мої подруги, а що ж, я тут звикла і таке інше, ні, я не хочу нікуди переїжджати на постійно”.

Ми говоримо, мовляв на частку брата не претендуємо, після продажу третина грошей буде передана йому, але і брат відмовився і не захотів, щоб його мама продавала квартиру.

Ну, ні так ні, живемо далі. Дружина втомлюється, періодично виникають між нами суперечки. І якось накипіло, я Оленці кажу: нічого, впораємося самі, далі буде легше, але й про якусь допомогу від нас твоїй мамі в майбутньому і мови бути не може! На тому й закрили цю тему.

Спілкування з тещею мінімальне, тільки коли приїде “вітаю-здрастуйте”, навіть на день народження не вітаю Марію Павлівну, дружина дорікала, потім звикла. Оленка з нею періодично спілкується, але не в моїй присутності.

Іноді відчуваю за собою провину, але не можу зрозуміти, за що саме. Живемо, сперечаємося іноді, миримося, діти ростуть.

Брат дружини живе в Києві в квартирі його дружини, дитина – все як треба, я з ним спілкуюсь так само, як з тещею: привіт-бувай, періодично він їздить у гості до тещі, вона не була у нього жодного разу, оскільки його дружина проти, словом, там свої заморочки.

І ось від дружини дізнаюся, що її брат купив однушку в кредит в нашому місті, в нашому районі, в сусідньому будинку коротше, за 200 метрів!

Я вже починаю розуміти, до чого йде це все. Говорю дружині, чому тут, що відбувається!? Потім помирилися, дружині сказав, що якщо сюди приїде жити теща, я піду. Дружина каже, там немає ремонту, брат грошей не має на ремонт і ніхто нікуди не збирається і невідомо, як воно буде.

Брат там сам робив ремонт протягом п’яти років. я з ним не спілкувався і не бачив його.

Діти наші пішли до школи, донька до першого, а син до другого класу, іпотеку ми закрили, нова машина, в родині гарні стосунки! Життя тільки починається! Так ще недавно думав я.

Але нещодавно почав помічати дивну поведінку дружини, хвилюється однозначно, питаю, у чому причина, все добре? Мовчить.

Через тиждень дізнаюся від сина, що в ту квартиру переїхала теща з речами – брат її привіз, мовляв, нам допомагати, і поки я на роботі, Марія Павлівна приходить до нас.

Пішов до тещі, а там вона сидить посеред кімнати на табуретці та навколо – її сумки, і ремонту то немає, тільки чорновий ремонт, шпалер немає, підлоги немає, меблів та техніки немає.

Каже, приїхала вам допомагати дітей у школу водити, забирати. Я максимально чемно перевіз тещу з речами до нас у квартиру, поцілував дружину та дітей та пішов.

Діти нічого не розуміють, раді, що бабуся до них приїхала. Оленка у сльозах. Я в повному осаді від того, що відбувається. Люблю свою сім’ю! Сиджу у друга в маленькій кімнаті, сльози, пишу цю історію.

Що не так зі мною? Як зберегти родину? Комусь це все здасться кумедною історією, але це моє життя! І я не знаю, що з ним робити…

Передрук без посилання на ibilingua.com.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.

You cannot copy content of this page