Почалося це все ще на весіллі дітей, сина й невістки. Ну а минулого тижня я приховала, що маю гроші, на машину їм не дала, зате відзначила з розмахом, як і мріяла, свій 60-річний ювілей.
Коли мій єдиний син повідомив про одруження та підготовку до весілля, свати наполягли на шикарному гулянні. Весілля було масштабним!
А батько мого сина Романа, з яким я розлучилася ось уже років як 13, запропонував купити синові квартиру в центрі. Ну а я сказала, що постараюся за рік відкласти дітям грошей на машину. Молодята трохи додадуть і виберуть, яку їм треба.
Але наближався мій день народження, ювілей, 60 років – така дата! Я мріяла з розмахом відзначити іменини, щоб всіх запросити: і рідних, і подруг, і колег з роботи. Я пам’ятала, що обіцяла синові гроші на машину, але вирішила витратити 1000 доларів на святкування, а всі гроші, що мені подарують, віддати синові.
Потім настали самі іменини. Ось тільки син з невісткою Настею, побачивши пишне гуляння в ресторані, одразу ж здивувалися, сиділи в кутку весь вечір із кислими обличчями. Не очікували побачити таке святкування мого ювілею.
Ну а грошей мені подарували замало. Усього 150 доларів. На ранок після дня народження мені зателефонував син і почав повчати за вечірку в ресторані.
Мовляв, пишно ти, матусю, іменини справляєш. А я чую, як невістка йому у вухо щось нашіптує! Я йому так одразу й кажу, що гроші, які мені на іменини подарували, всі йому віддам. А він швиденько поклав трубку після цього.
Зрозумійте мене. Живу сама, життя минає. А хочеться чогось хорошого, що зігріває душу. І таким було це святкування, як і мріялося. За винятком одного: мій єдиний улюблений син явно не оцінив такого мого бажання відсвяткувати. Після телефонного дзвінка наступного дня після ювілею мені стало сумно і боляче і таке відчуття, що я винна перед ним.
Я розумію, в чому вся суть. Насті, його дружині, різко знадобився свій автомобіль. І ніби я винна, що витратила таку велику суму на себе, а не віддала. Хоча це ж мої важко зароблені за рік гроші, які я відкладала із зарплати, багато в чому відмовляючи собі при цьому.
Я розлучилася з чоловіком давно, він одружився заново з жінкою з дитиною. Але син у мого чоловіка один, Роман, тож і розщедрився тато на квартиру для молодих, та ще й у центрі міста, у новому будинку.
А я вклалася у святкування молодих зовсім невеликою сумою, проте я тоді взяла на себе всі організаційні роботи. Скрізь бігала, домовлялася, вирішувала, замовляла. Свати ж сплатили левову частку урочистості. Мені було незручно і я обмовилася Ромі і тоді ще майбутній нареченій, що зберу їм гроші на машину.
Коли ж підходив час до ювілею, я довго вирішувалась: робити іменини чи ні. 1000 доларів мені вдалося зібрати власними силами – 500 доларів я вигідно вклала в одну справу і ще 500 вийшло прибутку. Пощастило!
Діти про машину нічого не говорили довгий час, якось байдуже ставилися до цієї теми. Ось я і вирішила: «60 років – раз у житті буває. Хтозна, чи вдасться ще колись таке свято собі коханій влаштувати». І влаштувала. Ну, а гроші подарункові вирішила синові віддати.
Запросила я до ресторану аж 30 людей! Навіть родичі із Закарпаття до мане в Київ приїхали. Я, треба сказати, запрошення всім надіслала, написані вручну ан гарних листівочках.
Син думав, що я запрошу сестру з двома близькими подругами і його з дружиною. Коли ж побачив цілий стіл гостей, обімлів. «І де це ти, мамо, грошей так багато на святкування знайшла? І це за твоєї невеликої зарплати. Невже новий чоловік з’явився?»
“Ні, просто треба вміти економити!” – відповіла я.
Син передав ці слова невістці, і вона накрутила його. Сиділи вони все свято, ніби об’їлися лимонів.
Грошей подарували мені небагато. Натомість подарунки гарні: фен, тостер та німецький кухонний комбайн, який і тісто місить, і навіть овочі на олів’ї ріже. Давня моя мрія! Хоча не в подарунках суть, а в тому, що посидіти з близькими вдалося душевно, гарно, з піснями за столом та з танцями. Я це святкування на все життя запам’ятаю!
Коли син дзвонив, то почав він з того, як я могла промотати такі гроші на святкування у ресторані. Далі почав скаржитися, що ніяк не збере грошей на машину, а кредит брати не хоче. І що я спустила всі гроші в трубу, адже обіцяла їм на весіллі грошей дати на машину.
І звинуватив, що приховала, що були в мене гроші, а я нікому не сказала, щоби не зазіхали на них. Зробила все для себе, а рідному синові не допомогла. І чую, що каже він не своїми словами, ніби невістка Настя йому це нашіптує. І так мені прикро стало. Хоч плач. Запропонувала йому ті 150 доларів, що мені подарували, а він кинув слухавку.
Тепер із сином спілкуємося холодно. Невістка з того часу жодного разу не зателефонувала. У гості вони до мене не заходять. А якщо в розмові з сином торкаємося теми машини, то тут я одразу чую на свою адресу шквал звинувачень. Свати теж ображаються на мене, невістка налаштувала.
І що подвійно прикро, машина їм не надто потрібна була раніше, збирали на неї гроші мляво, з небажанням. А щойно я ювілей відсвяткувала, машина їм одразу ж і знадобилася, ще й терміново.
Що тепер робити. не знаю. Вже думаю, може, я справді вчинила недобре, егоїстично і зараз просто шукаю собі виправдання?
Відчуття провини не дає мені спокою, але в глибині душі я вважаю себе правою. Чи все таки праві діти й свати?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.