fbpx
життєві історії
Почуття обов’язку перед батьками, які віддавали дітям все і змогли забезпечити мене освітою, не відпускало мене. Як тільки я стала на ноги, то одразу почала допомагати молодшим. Зараз я працюю в міжнародній компанії і заробляю достатньо, щоб забезпечити себе та продовжувати допомагати сестрам та братові. Я вже збиралася припинити будь-яку допомогу, коли сталося несподіване. Я набрала номер однієї із сестер. Вчора я погодилася

Розповім все по-порядку.

Крім мене в нашій родині у її сім’ї було ще дві сестри та один брат. Почуття обов’язку перед батьками, які віддавали дітям все і змогли забезпечити мене освітою, не відпускало мене. Як тільки я стала на ноги, то одразу почала допомагати молодшим дітям. Кому з оплатою навчання, кому з виплат за квартиру.

Для того, щоб допомагати близьким, я постійно шукала підробітки. Зараз я працюю в міжнародній компанії і заробляю достатньо, щоб забезпечити себе та продовжувати допомагати сестрам та братові.

Коли мені було 32 роки, я зустріла Юрія. Невдовзі ми почали жити разом. І все йшло добре, якби не постійні дзвінки та поява моїх родичів з проханням про фінансову допомогу.

Одного разу Юра не витримав  і сказав:

– Вони вже не діти, щоби забезпечувати їх. Знаю, тому що твоїх батьків уже давно немає з нами, ти довгий час вважала себе за них. Але, Олено, вони вже повинні самі піклуватися про себе та своїх дітей!

Я тоді нічого не відповіла, але подумки погодилася з коханим. Вже минуло достатньо часу. Моїм сестрам та братові більше 20 років. У двох є сім’ї. Чому я має досі виконувати для них роль батьків, мами й тата водночас?

Я вже збиралася припинити будь-яку допомогу, коли сталося несподіване. Молодший брат розлучився. І оскільки жити йому було ніде, я на якийсь час поселила його в себе. Юрію це не дуже сподобалося, але він промовчав.

А через рік чоловік дізнався, що я оплачує будівництво будинку для молодшого брата. Тоді терпінню Юрія прийшов кінець.

– Я багато можу зрозуміти, але такі сімейні стосунки точно не для мене. Їм зручно, а ти не хочеш помічати очевидне, – сказав він мені.

Після цих слів Юрій зібрав речі та пішов. Незабаром я дізналася. що він одружився з іншою жінкою, а я знову залишилася наодинці з потребами родичів.

Нещодавно мені виповнилося 42 роки. Своєї родини вона я і не завела, але так само продовжую підтримувати сестер та брата. Іноді допомагаю з племінниками, брала не раз до війни їх разом із собою на море та всіляко підтримую. Наче я їхня бабуся, чесне слово. Але я справді їх щиро любила.

Але недавно сталася неприємність, і я опинилася у лікарні. Я провела в палаті більше тижня, але до мене ніхто не зайшов. Я була така роздратована і засмучена, що не витримала. Я набрала номер однієї із сестер.

– Не соромно вам? Я стільки вам допомагала все життя, а ніхто з вас навіть пляшку води чи фруктів не принесе! Як так можна? – запитала я Віку. В трубку – мовчання…

Потім Віка з того боку почала невиразно виправдовуватися, але я вже не стала слухати. Я поклала слухавку і прийняла остаточне рішення відтепер жити лише для себе. Сподііваюся, ще не пізно!

Вчора погодилася на закордонне піврічне відрядження – я дійсно хочу почати нову сторінку свого життя.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.