Я була заміжня за першим чоловіком 12 років, ми жили спочатку добре. Перебудували будинок, який йому від бабусі лишився. Відкрили свій магазин невеликий в селі, виховували донечку Вероніку, якій зараз 10 років.
Була у нас і машина, яку водив чоловік. Але я теж здала на права в нашому райцентрі, він мене навчив добре їздити і обіцяв згодом купити мені окремо машину, щоб я сама доньку на гуртки в райцентр возила, до батьків у сусіднє село могла їздити, коли захочу.
Та не так сталося, як гадалося…
Зрадив мене Іван з молодою продавщицею нашого магазинну. І робив це протягом півроку десь, як я потім дізналася. Я дівулю не чіпала, а що вона? Не захотів сам би – не скочив у гречку, як би вона не старалася…
Я зібрала речі, забрала донечку і переїхала до батьків.
І тут Іван схаменувся. Звільнив і викреслив зі свого життя ту Марину, почав молити про прощення, їздити до нас мало не щодня, але я не змогла повернутися до чоловіка. Я навіть зла на нього не тримала, просто розуміла, що довіряти вже йому не зможу ніколи, і щастя в родині вже не буде.
***
Минуло два роки, і я вийшла заміж за свого колишнього однокласника Миколу, з яким у нас ще в школі були почуття, а потім доля розвела. Коля теж розлучений, є донька в першому шлюбі. Дівчинка буває у нас в гостях, вони добре ладнають з Веронікою.
Я щаслива з Миколою, дійсно щаслива. Єдине – статки у нас менші на багато, ніж у мене з Іваном були. Коля у місцевому господарстві працює, я в школі, зарплати у нас не великі. На все необхідне вистачає, але не розкошуємо.
Не дивлячись, що я заміжня, Іван продовжує сподіватися, що я до нього колись повернуся. Часто пише мені про свої почуття, спілкується з донькою постійно. Микола навіть ревнує мене до колишнього, але я заспокоюю його, запевняючи, що моя душа належить йому, а почуттів до Івана в мене немає.
Єдине – у нас спільна дитина, та і шкода мені його досі – зробив сам таку помилку, а тепер мається…
Так от. Місяць тому був у мене день народження, ювілей, 35 років. І Іван подарував мені машину! Так і сказав:
– Прийми, будь ласка. Я ж обіцяв колись. Це вам з донькою.
Новенький великий родинний Рено. Про який я колись мріяла…
Я прийняла подарунок.
Звичайно, це не дуже сподобалося чоловікові, а ще більше не сподобалося свекрам, вони навіть їздити з нами кудись на моїй машині відмовляються.
А я не розумію, що тут такого, ну яка різниця, головне – транспорт в родині з’явився, все село он заздрить. Я ж не просили нічого у Івана, і нічого йому не повинна за цей подарунок. Машина дійсно потрібна, навіть Коля. я ж бачу, радий, що ми тепер з «колесами», хоч і знову мені сцену ревнощів влаштував було. Але самі б ми на таку машину і до пенсії б не накопичили.
Та вже владналося все, лише ото свекри не задоволені, ну та змиряться з часом. До того ж, я їм онука через 5 місяців народжу. Всі чекаємо цю подію з нетерпінням!
Ось така моя історія. Цікаво, а я к би ви вчинили у цій ситуації з колишнім і машиною?.. Чи правильно я зробила?
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
