– Подруга у мене була – Ілонка. Красива. Чоловіки стадами за нею ходили. А вона перед одним хвостом покрутить, від другого морду верне. Все когось особливого чекала. Але це очікування не завадило їй двома дітьми обзавестися, – розповідає Маргарита.
Діти у Ілони були від різних батьків. А виховав дітвору зовсім інший чоловік. За якого легковажна Ілона заміж вийшла, щоб хоч хтось нормальний поруч з дітьми був.
– Я тоді думала, що заміжжя з Олександром – єдина адекватна вчинок Ілони. Вона – творча особистість була, додому за північ приходила, постійно в роз’їздах – на гастролі їздила. Навіть не знаю, чому вона мене в подружки вибрала, ми ж зовсім різні були. Але від неї така, не знаю, енергетика йшла, що я себе поруч з нею теж красунею відчувала. І заміж я вийшла за одного з її залицяльників у відставці. Вже шибко він мені подобався. До цього часу одружені, двадцять років вже як.
Маргарита народила сина, коли дітям Ілони було 2 і 4 роки відповідно. Світла і Максим вже були самостійнимиє
– Славі моєму три роки було, Ілонкіним – 5 і 7. Їй квитки дали, дітям на свято. Ми тоді новий рік у неї відзначали, а ялинка – вранці першого січня. Ще з вечора вирішили – не підуть туди діти. Прокидаємося, а їх немає. Ні Ілонкіних, ні мого. Одяг та взуття зимове – відсутні. Це зараз-всякі браслети і телефони, у яких можна визначити місце розташування. А раніше такого не було. Будинок культури, де ялинку проводили – в 6 зупинках від Ілонкіного будинку.
Від істерики Маргарити, Ілона відмахнулася – повернуться, адже вони тямущі і самостійні.
– Вони у мене на прийоми до лікарні самі ходять і нічого – завжди все нормально було. До садочка і школи самі добираються, не переживай! Повернуться! – весело сміялася Ілона, відкриваючи шампанське.
– Ти з глузду з’їхала? Славі всього три роки! Там машини, автобуси! А якщо вони не на ялинку пішли? Тобі зовсім плювати, та? – кричала Маргарита на безвідповідальну подругу.
– Доньці теж три було, коли я її на сина залишати початку. Нічого не станеться!
Маргарита, не слухаючи запевнення подруги, помчала в Будинок Культури.
– Я поки автобус дочекалася, мало не посивіла. Таких жахів придумали … У ДК приїхала, а там все скінчилося скінчилося і закрито. Я відразу назад. А діти так і не з’явилися. Поки ридала так думала, як чоловікові на роботу додзвонитися – з’явилися. Всі мокрі, але задоволені, з подарунками новорічними.
«Мамо, а мені не дали подарунок!» – сказав мені Славік. Я його в обняла, Ілонку насварила, порадила хоч трохи дітьми зайнятися і пішла. Три роки ми не бачилися, поки вона за Сашка заміж не вийшла.
Ілоніни діти – Світла і Максим, не доставляли ніяких турбот ні матері, ні вітчиму. Максим, на правах старшого, непогано готував до своїх 10 років. А посмажити яйця і зварити кашу він міг ще з дитячого садка. Світла, зі смішними косичками, була зосереджена на навчанні, мріючи стати ветеринаром, коли виросте.
– Саша дітей одних намагався не відпускати нікуди. Але вони звикли – як ті кішки, що самі по собі гуляють. Підуть, коли захочуть, прийдуть, коли захочуть. І не насварила – уроки зроблені, будинки прибрано. Я тоді на них дивилася і клялася собі, що мій Слава буде рости в нормальних умовах. Повною, люблячої його сім’ї. Факультативи, гуртки, ні кроку далі двору.
З друзями сина я знайома була, хіба мало. Завжди цікавилася його захопленнями, він у мене просто так по вулицях не бовтався. Потім старші класи. Ілона жодного разу в житті не перевірила у дітей уроки, вона жодного разу не з’явилася на батьківських зборах. Вона навіть дітям на випускні – Світлані після 9, а Максиму після 11 класу, гроші не здала. Випивати почала, Сашка на розлучення подав, їй зовсім не до дітей стало.
Дороги подруг остаточно розійшлися. Маргарита, переїхавши з сім’єю на інший кінець міста, готувала сина до вступу до престижного інститут, щосили будувала кар’єру і дбала про чоловіка. Слава на бюджет не надійшов – батькам довелося оплачувати навчання зі своєї кишені.
Наступні роки Маргарита і не згадувала про Ілону. Випадкова зустріч з дорослим Максимом застала її зненацька.
– Доброго дня, Маргарито Андріївно..
– Максим? Ти чи що? Такий дорослий став! Не впізнати! – здивувалася Маргарита. – Як мама?
– Ні її… 10 років вже як немає.
– А я і не знала … Як Світланка? Як у тебе життя? – поцікавилася жінка.
У Максима свою невеличку справу, дружина і діти. Невеликий будинок, побудований його руками. Світлана – відома в місті організатор весіль, запис на півроку вперед. Чоловік, діти, квартира.
Максим показав Маргариті фотографії – велика, дружна сім’я, що сидить за одним столом. Маргарита розпрощалася з сином колишньої подруги і поспішила додому в дуже засмучена.
– Славкові 26 років вже. З інституту його вигнали. Одружився, розлучився, дитина там залишилася з дружиною колишньою. Бачити мені його не дають. Слава то працює, то вдома сидить на нашій шиї. Житла свого немає, перспективи – немає. Все частіше від нього перегаром тхне. Голос підвищує, батька до інфаркту довів. Але ж мій син в нормальній сім’ї ріс.
А діти ці… Мати – недолуга, хто батьки – навіть їй невідомо було. Але ж людьми виросли. Сім’ї, діти. Максим одягнений так добре, на дорогій машині поїхав, після нашої зустрічі. Чому так? Хтось в дітей сили вкладає і жили на собі рве, а толку немає, а комусь то плювати – бовтаються десь і все одно аби не заважали – людьми виросли. Це у Слави все добре має бути! У мого Слави! А не у цих… бур’янів. Де справедливість? – гнівно запитує Маргарита.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
