Подруга вирішила розлучитися. Попросилася тимчасово пожити з дитиною своїх батьків. Тимчасово це на півроку, поки вирішується питання з розміном квартири та ремонтом.

Розповідає, що батьки — ні в яку: «Згоди на розлучення не даємо, а якщо ти все ж таки вирішила, то на нас не розраховувай». Аргумент: “Мамо, я з ним нещаслива” – не вважається вагомим.

«Мужик не п’є, не курить, грубого слова ніколи не сказав, посада хороша, зарплата — ось що тобі ще потрібно?!» – каже мама.

Ага, відсутність недоліків уже вважається головною перевагою. Слова грубого він може і не сказав, так він і ласкавого не сказав, та й про всі уїдливі коментарі мамі мабуть не розповіси.

Зарплата, кажеш? Є така справа, висока зарплата та просування по службі. Тільки витрачає він цю зарплату за своїм розумінням: сьогодні курку купить, завтра ремонт у ванній затіє – радитися і разом приймати рішення – це не в його правилах.

Загалом у мене жодної стабільності. Щоб дав грошей на зимовий комбінезон дитині, це ще потрібно довести, причому аргументовано.

Всі мої пориви та починання ще на початку: ти не впораєшся. Намагалася не звертати уваги, то він ще й палиці в колеса вставляє. Ось, наприклад, я вирішила змінити роботу.

Захотіла піти на відповідальну та високооплачувану посаду. І нехай він твердив, тим більше, освіта і кваліфікація дозволяють, досвід роботи теж є.
Дитина хворіла, але чоловік обіцяв приїхати раніше і посидіти з ним — мені потрібно було представити готовий проект на другу (розв’язну) співбесіду. Та-да-м. Він не приїхав. Причому навіть заздалегідь не попередив – все в останній момент. Ось як я можу до нього ставитись?! Чомусь у нас відсутність порозуміння та щастя у шлюбі сприймається суспільством як неповажна причина для розлучення.

«Кажуть, що ще пошкодую, до нього черга вишикується, а я стану розведеним з причепом» – ділиться подруга.

Якщо вже мама не розуміє, що про інших говорити. Тільки я виходила заміж, щоб мені з ним було краще, ніж одній. А зараз маю постійний стрес. Я втрачаю себе в цих відносинах.

А багато хто живе так все життя, керуючись принципом: «В інших ще гірше» або «дитині потрібний батько».

Тільки навіщо орієнтуватися на найгірші практики? Навіщо показувати дитині такий приклад сім’ї, де батьки ледве терплять один одного, зате з боку «все чудово»?

Краще поодинці, але вільно і щасливо. А що ви скажете?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua