Подруга з чоловіком і дитиною вирвалися з жахіття Маріуполя через Бердянськ у Феодосію, там у неї рідна бабуся. Я за них дуже рада. Не буду описувати жахіття, які вони там пережили – це навіть не уявити.
І ось зараз, коли вони трохи відхекалися і звикли до тиші, до мирного міста, вонна розповідає, як їм там місцеві допомогають, приносять їжу, речі, малого одразу взяли без питань до школи.
Я люблю свою подругу.
Але зараз її позиція така: ненавиджу всіх, всі погані, і нападники, і захисники, і Зеленський. Мовляв, треба було дати людям вийти, або віддати місто, аби не гинули цивільні, діти. Каже, що їх Україна покинула на призволяще, а зло з мирними чинили і росіяни, у українські військові і Азов.
Я, повторюся, рада, що вони у безпеці, що їм допомагають.
Але я не могла не поставити одного запитання.
Я запитала:
– Ось ти приїхала туди, говориш, що люди там проти війни. Ти говориш там російською, говориш, що твій особистий ворог – обидві сторони, що немає у війні хороших. Твоя дитина пішла там у школу, твій чоловік шукає там роботу, вам допомагають. А якби приїхала я і українською мовою сказала їм, що ми втекли просто від війни до рідної бабусі, але мій ворог – росія, це вона напала, нищить, вбиває, руйнує мою Батьківщину, мою Україну. Якби я сказала, що мій син не піде в російську місцеву школу, а буде навчатися он-лайн в ураїнській школі, а мій чоловік повернеться в Україну і буде її захищати, скажи, чи допомогли б мені місцеві? Якби вони до мене поставилися?
Вона вже два дні мовчить.
Слава Україні!
За нами – правда і Перемога!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.